УкраїнськаEnglish
23 травня 2019 р. в межах «Книжкового Арсеналу» відбулася
25 травня в Музеї шістдесятництва (вул. Олеся Гончара, 33
Літературознавцю не так просто підготувати виступ до
Учасники шевченкознавчого семінару до 125-річчя від дня
  Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
17 квітня 2019 р. у Черкаському національному університеті
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відділ
  • У дзеркалі перекладів та едицій: Україна — Словаччина
    У дзеркалі
    23 травня 2019 р. в
  • Дні науки
    Дні науки
    25 травня в Музеї
  • Команда інституту літератури долучилась до Медичних пікніків
    Команда
    Літературознавцю не
  • Вечір пам’яті літературознавця, історика, перекладача,  археолога, бібліографа  Леоніда Махновця
    Вечір пам’яті
    31 травня  о 16.00
  • Восьмий шевченкознавчий семінар
    Восьмий
    Учасники
  • Читання пам’яті Віктора Дудка
    Читання
      Інститут
  • «Боліло серце за Україну: спогади про Віталія Дончика»
    «Боліло серце
    16 квітня 2019 року
  • Художній світ Тараса Шевченка і його сучасність
    Художній світ
    17 квітня 2019 р. у
  • Презентація видань відділу шевченкознавства
    Презентація
    Інститут літератури
  • Іван Кошелівець «Можна одверто? або Туга за катарсисом (статті, огляди, рецензії, інтерв’ю»
    Іван
    Побачила світ книга
 

Наші видання

kanon.jpg
Sunday, 10 February 2019 19:07

Григорій Грабович: «Пізній Павло Тичина між модернізмом і соцреалізом»

 

25 січня 2019 року о 16 годині в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відбулася лекція проф. Григорія Грабовича (Гарвардський університет) на тему «"Дружбою ми здружені": пізній Павло Тичина між модернізмом і соцреалізом». Організаторами виступили Іститут Критики та відділ теорії літератури і компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.  Лекція була присвячена рецепції творчої спадщини Павла Тичини та її еволюції від модерністських пошуків до соцреалістичної естетики. Організувала і модерувала зустріч Тамара Іванівна Гундорова, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувачка відділу теорії літератури та компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Зауваживши, що дослідники в останні роки традиційно розділяють творчість П. Тичини на два періоди, а саме – періоду «Сонячних кларнетів» і соцреалістичного часу, проф. Грабович запропонував по-новому поглянути на період творчості поета після появи збірок «Чернігів» (1931) та «Партія веде» (1934), які канонізувати Тичину як радянського поета. Ішлося про те, щоб  спростувати тезу про «двох Тичин» і наголосити, що елементи модерністської поетики і естетики наявні і в пізній творчості поета. Чи й справді пізній період творчості кардинально відмінний від усього попередньо створеного поетом, чи є результатом складного й непослідовного компромісу митця?

Зупинившись попередньо на питанні про розмитість меж між модернізмом та соцреалізмом на прикладі малярських творів, лектор зупинився на аналізі творчості Тичини під кутом зору соцреалістичного топосу «дружби народів», який формується в літературі за замовленням партії у 1930-х роках. Водночас проф. Грабович наголосив на тому, що  попри прихильність до соцреалізму, поет, насправді, не завжди тримався офіційного ключа. Чи можна соцреалізм писати гекзаметром? – так афористично загострив питання лектор. Він зупинився на різних естетичних стратегіях підриву офіційного дискурсу, практикованих Тичиною, зокрема, за рахунок виключення персонального голосу поета і заміни його голосами різних людей; шляхом інфантилізації соцреалістичного дискурсу; на основі десемантизації основних концептів тощо. Важливим аспектом на якому зупинився проф. Грабович, було явище деконструювання топосу «дружби народів» завдяки включенню персональних історій і зниження героїчного пафосу.  

Ці та інші спостереження підвели до двох ключових питань для розуміння творчості Тичини: коли відбувся злам і подальший перехід творця на обслуговування держави? чи дійсно Тичина став одним із апологетів літератури соціалістичного реалізму? Проф. Грабович загострив питання, наголошуючи, що ми маємо бути свідомими того, що невиправдано всю відповідальність за соцреалістичну деформацію поетичного голосу покладаємо не на численних епігонів, а саме на Тичину. Між тим Тичина активно користувався модерністською поетикою і у зрілий період. Окремі фрагменти, що були розпочаті й надруковані поетом ще в першій половині 1920-х, згодом увійшли без змін до його більших творів («Шабля Котовського»), несучи на собі виразну печать модернізму. На думку проф. Григорія Грабовича, подеколи поет вдавався до пародіювання, фактично компілюючи твори з плакатних гасел («Вишиємо Сталіну портрет»), хоча й дозволяв він собі це в творах для дітей. Не позбавлена своєрідних «рецидивів» модернізму і повоєнна творчість поета («Тарасова Анну Кареніну читає»). Звернув увагу дослідник і на цензурування соцреалістичних творів поета, з яких у перевиданнях після 1956 року вилучалися не лише імена, але і цілі строфи.

Лекція закінчилася цікавою і предметною дискусією, яку викликала  оригінальна авторська інтерпретація пізньої творчості Павла Тичини.

Відеотрансляцію лекції можна бачити тут: https://www.youtube.com/watch?v=ENK1RgyDpEQ

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

АНОНСИ

НОВИНИ