7 квітня виповнилося 80 років Василеві Голобородьку - поетові, лауреату Державної премії України імені Тараса Шевченка (1994, за збірку «Ікар на метеликових крилах» і «Калина об Різдві»), літературної премії ім. В. Симоненка (1988), дисиденту, фундатору «київської школи» української поезії. Вірші почав друкувати з 1963 в періодиці, зокрема в газеті «Літературна Україна», журналі «Дніпро». Перша поетична збірка «Летюче віконце», підготовлена до друку в київському вид-ві «Молодь», була знищена вже набраною для друку в 1965 (існувала у самвидаві, у рукописній і машинописній формах; вийшла 1970 в США в еміграційному вид-ві «Смолоскип»). З 1969 до 1986 твори Голобородька не друкувалися в Україні, але мали резонанс в еміграції. Першою друкованою книжкою в материковій Україні став «Зелен день» (1988). Загалом у поетичному доробку Голобородька більше 10 оригінальних збірок, а також книг вибраного. З 2000-х років вивчає українську міфологію і фольклор (монографія «Зміст української народної казки», 2020). Поезія Василя Голобородька змінила уявлення про саме поняття мистецького вислову. Він автор, який бачить «внутрішню “душу” речей», «багато в малому, безмірне – в обмеженому, дивовижне й фантастичне – в звичайному і побутовому», - так писав про нього Іван Дзюба. Крім того, Дзюба спостеріг у поезії Василя Голобородька нові естетичні принципи, зокрема дистанціювання від масштабних «світових клопотів» і громадянських мотивів і оживлення світу анімістичних уявлень про природу (принцип «наївного сприймання»), використання елементів українського фольклору (казки, загадки, думи) і прийому метафоричного одивнення («відкриваються дивні світи, сховані в найбуденніших речах, що нас оточують»). Богдан Бойчук уважав, що фольклорні елементи в поезії Василя Голобородька «проходять через призму творчої індивідуальности поета, набираючи нових форм, нового значення і нового кута бачення світу (через них). Часто вони ніби відбивають глибини підсвідомого чи краще відкривають читачеві щілини до підсвідомого чи до сновидінь». Поетичне мислення Голобородька інтуїтивно-чуттєве і вирізняється посиленою асоціативністю, анімістичними й тотемними уявленнями, що надає його поезіям відчуття первозданності, зокрема й через те, що у своїх творах він реконструює давній світогляд, закони первісного мислення. Василь Голобородько звертається до фольклору, аби знайти в ньому автентичність вислову й оригінальність образів, яких бракувало українській поезії, а також зрозуміти природу «української душі». Автор не уникає дидактичності, морально-етичних, політичних тем і суспільних проблем, зокрема у збірці «Слова у вишиваних сорочках» (безглуздість служіння фальшивій, антигуманній ідеї, трагедія денаціоналізації, втрати людської гідності). У виборі поетичної форми він віддає перевагу верлібру зі своєрідною структурою, закоріненою в усну народну творчість, передусім думу з її мелодикою і речитативністю, народних замовлянь з їх численними повторами й самоповторами. Основний засіб його поетичного мовлення – складна за конструкцією метафора, схожа, за спостереженням Богдана Бойчука, на двоповерхову, як трипільські будинки, споруду: її «нижній поверх дуже маленький, а вищий такий великий, як людський світ, як серце поетове, як справжня поезія». Автор використовує прийоми «потоку свідомості», кінематографізму, елементи футуризму, «наївного малярства». Його поезії властива зорова виразність і живописність образів, прагнення відійти од штучності поетичної мови і наблизитись до природності (органічності) вислову. Ідейно й тематично, у плані жанру і стилю збірки Василя Голобородька не відображають послідовно його поетичної еволюції; опубліковані із запізненням, його книги (передусім 1990-х і 2000-х) містять вірші різних років; за хронікальним і циклічним принципами упорядкована лише збірка вибраного «Ми йдемо» (2005). Творчість Василя Голобородька – це не лише художнє вираження внутрішнього світу поета, а й глибоке філософське і соціальне дослідження, яке запрошує до роздумів про місце людини у світі та її взаємозв'язок із природою і культурою. Дякуємо Вам, пане Василю, за те, що не зрадили Слово, коли це було найважче. За чесність і простоту, що виявилися найвищими формами складного. З ювілеєм!
Вадим Василенко –
від імені колективу Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
23 березня 2025 р. стартував проєкт «Дні Шекспіра в Україні», ініційований Українським Шекспірівським центром спільно з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Цього року першим спікером став театральний аналітик, засновник проєкту "Театральна риболовля", Сергій Винниченко, котрий провів інтерактивну лекцію на тему «Shakespeare воєнного часу: Шекспірівські вистави на українській сцені 2014-2025 років».
Вельмишановна Ліно Василівно!
Дозвольте в цей благословенний час пробудження натхненно оспіваної Вами природи сердечно привітати Вас із Вашим березневим ювілеєм. Ваше тріумфальне входження в українську літературу середини ХХ століття і подальший гідний шлях до вершин поетичної майстерності завжди викликали й викликають щире захоплення. Ваша поетична Муза, строга й вишукана, повсякчас нагадує нам, Вашим шанувальникам, що Ви, Маестро Поезії, – одна з-поміж небагатьох в українській культурі аристократок духу, котрій під силу не тільки «трощити стереотипи», а й щораз повертати українську душу до джерел, нагадувати про гірку ціну втрат, поразок і невідворотність перемог, плекати людське в людині й задавати високий рівень морально-етичних чеснот.
Мужньо, гідно, чесно й шляхетно йдете Ви обраною дорогою, ім’я якій – українська Поезія. Протягом усього життя зберігали Ви горду поставу й не хилилися під нещадними вітрами історичних крутозламів та оманливої кон’юнктури, напрацьовуючи «біцепси душі» в нелегких «умовах заблокованої культури». Мало хто зрівняється з Вами у виваженості думки й точності вислову, у філософській насиченості й глибині поетичного слова, у послідовності громадянської позиції й у державницькій прозірливості, – рівно, як і в силі й твердості характеру, що допоміг Вам завжди залишатися собою, не зрадивши ні на грамину своїм принципам. Незмінне почуття гідності й самоповаги не дозволяло Вам розмінюватися на марнотності світу цього, даруючи «строгу радість – взять трамплін рекордний». І їх, цих рекордних трамплінів, узято Вами чимало. Ваші книги, Ліно Василівно, серед яких найвідоміші – «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», «Вибране», «Берестечко», «Річка Геракліта», «Мадонна перехресть», «Записки українського самашедшого», на які завше з нетерпінням чекали читачі, – вписані золотими літерами в історію української літератури ХХ-ХХІ століть. У часопросторі, окресленому «берегами вічної ріки», де «душа тисячоліть шукає себе в слові», під високим небом надій і сподівань на українську Незалежність і свободу витворили Ви свій «сад нетанучих скульптур», який дорівнявся до вершин світової поезії. І ми, Ваші шанувальники, пишаємося цим!
Ви – Поетеса, котра оспівувала у своїх творах Людину у ландшафті суворих викликів часу й відповідального вибору моральних чеснот, із початком війни України в ХХІ столітті знову гордо заявили про нескореність ворогові та віру в силу духа рідного народу, оспівали мужність воїнів, котрі пішли захищати батьківську землю, «щоб Україна не була розп'ята», написавши при цьому непроминущі афористичні рядки: «Колись була Мадонна Перехресть,/ Тепер у нас Мадонна Бомбосховищ».
Щиро бажаємо Вам, щоб під «замисленим небом/ на чорних вітрах світових веремій,/ і в сутичці вічній святого з ганебним», усупереч усім вереміям народжувалися нові наснажені й світлі рядки, а високе Ваше небо – без тривожних сполохів і громовиць – було прихильним до Вас і до Вашої невтомної Музи, котра нині, на жаль, мусить кров’ю писати рядки: «Війна малює кров’ю акварелі./ Її палітра – попіл пожарищ./ Її пейзаж – руйновище кварталів./ Порожніх вулиць вицвіла пастель./ Хіба що десь крізь стогін з-під завалів/ якийсь тюльпанчик раптом проросте».
Даруючи Вам весняні тюльпани, котрі попри все заквітчали березневий Київ, хочемо побажати Вам, дорога Ліно Василівно, міцного здоров’я, довгих і мудрих літ під мирним небом незалежної України, котра постане з попелу руйновищ ще прекраснішою, аби надихати на поезію молоде покоління. Адже ми разом з Вами неспростовно віримо в те, що «над Києвом очі святої Софії/ спопеляють навіки новітню орду».
Хай береже Вас Господь. Слава Україні! Слава її Героям і її Поетам!
Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України Микола Жулинський та колектив Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України,
Центр дослідження українського шістдесятництва
Вельмишановний Пане Ректоре!
Дорогі колеги, дорогі друзі,
викладачі й студенти Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди!
Колектив наукових співробітників Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України доручив мені приємну місію – привітати один із найстаріших педагогічних закладів вищої освіти України зі славним та величним ювілеєм!
На могутній освітньо-науковій орбіті вашого університету перебуває одинадцять факультетів, два інститути, педагогічні коледжі, ліцеї. Харківський університет уславлений своїми викладачами, науковцями, видатними випускниками. Ви підтримуєте творчі зв’язки із закладами вищої освіти, науковими, мистецькими й громадськими організаціями усієї України. Чи не ваш небесний патрон Григорій Савич Сковорода, мандрівник і навчитель мудрості, передав вам цю традицію.
Щиро радію багатолітній плідній співпраці Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. На спеціалізованій вченій раді Інституту захищали кандидатські й докторські дисертації ваші провідні науковці, видатні медієвісти України. Наша співпраця успішно здійснювалася в таких фундаментальних проєктах, як «Шевченківська енциклопедія» у 6-ти томах, академічна «Історія української літератури» у 12-ти томах, у спільних конференціях, колективних монографіях, наукових збірниках, численних інших наукових ініціативах.
Колективи наших установ можуть пишатися вельми важливим спільним звичаєм вшанування пам’яті, збереження доробку і доктора філологічних наук, професора Леоніда Володимировича Ушкалова, і доктора філологічних наук, професора, академіка НАН України Миколи Матвійовича Сулими. Здебільшого на оригінальних матеріалах, що зберігаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури, ці невтомні трудівники науки здійснили колосально важливу справу й підготували до друку повну академічну збірку творів Григорія Сковороди (Харків, 2010). Ці діяльні вчені забезпечували справжню спільність, щиру спорідненість, суголосність думок і відчуттів, які й були реальним доказом однородності, непорушної єдності Харкова і Києва, Сходу і Центру України.
У нинішні лихі часи випробувань та життєвої витривалості такі світлі сторінки спільної історії допомагають відстояти не лише свої дослідницькі осередки, але й захистити від сусіда-агресора саму Незалежну Самостійну Державну Україну.
Сердечно вітаю колектив Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди із славним ювілеєм! Зичу нашим колегам і друзям многая-многая-многая літа успішної праці під мирним небом вічної України!
Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України Микола ЖУЛИНСЬКИЙ
Духом Сковороди наповнений
Шановний Пане Ректоре!
Шановні члени Вченої ради Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди!
Із щирою вдячністю сприймаю ухвалене вами рішення про удостоєння мене високого звання Почесного доктора Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Це висока честь і особливий обов’язок, який зобов’язує мене і, звісно, очолюваний мною Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України до активнішої співпраці зі славним університетом імені видатного українського мислителя. Радий, що можу сьогодні, в цей урочистий ювілейний день, і саме в мужньому, нескореному Харкові привітати ваш, харківський, і наш, всеукраїнський! – університет із цим знаковим ювілеєм і побажати йому подальшого науково-освітнього зростання та авторитетного звеличення.
Ім’я духовного патрона університету Григорія Сковороди зобов’язує і надихає. Надихає не тільки університетську громаду, але й славетний Харків.
Мабуть, не буде великим перебільшенням говорити, що прифронтовий Харків наповнений духом Григорія Сковороди. Відчувається, що це горде, невтомне місто справді живе, дихає і бореться завдяки, як висловився Сковорода, «духу свободи, який всередині нас народжується».
На під’їзді до вокзалу я з вікна поїзда побачив напис на білборді: «Пишаюся: Я – Харків’янин». Прочитав і подумав: хіба це не є своєрідною маніфестацією свободи, яка, за твердженням незабутнього професора Леоніда Ушкалова, була сутністю життя Сковороди, а нині, в часи рашистського нашестя, є сутністю життя і боротьби кожного харків’янина, кожного українця?!
Філософ Сковорода сьогодні виходить на авансцену світових імперативів утвердження гуманізму і першопочатків духовності. Це один із надійних оберегів ідентичності нашого народу, органічної, базованої на глибокій традиції належності до європейської культури.
Дух кожного харків’янина, дух вільної людини не підвладний жодним агресивним намірам упокорити нашу свободу, зламати нашу волю і звитяжну боротьбу. Хіба те, що пам’ятники славетному філософу в Національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди в Богодухівському районі, біля вщент знищеного одного із навчальних корпусів університету ім. Григорія Сковороди, а також центральний вітраж «Григорій Сковорода» в головному університетському корпусі, виявилися неушкодженими, не є символічним свідченням незнищенності духу і образу мандрівного мислителя, і національного духу?! І цей дух свободи таїть у собі, плекає і захищає легендарний Харків. Нині Харків є для нас, українців, і для світу символом свободи і мужності, яку харків’яни виявляють щоденно, переживаючи підступні бомбардування та ракетні обстріли. Харків – це національний центр науки і освіти це справжнє його обличчя, тому Президія НАН України 8 січня 2025 року нагородила відзнаками НАН України «За сприяння розвитку науки» начальника Харківської обласної військової адміністрації, доктора юридичних наук Олега Васильовича Синєгубова і Харківського міського голову Ігоря Олександровича Терехова за самовіддану працю з відновлення і збереження Харківщини в умовах воєнних дій та активне сприяння підтримці наукової сфери і розвитку наукового потенціалу регіону.
І це не просто самовіддана праця, а це самовіддана і жертовна боротьба усіх харків’ян за збереження рідного міста, Харківщини, за відновлення поруйнованих російським агресором університетів і шкіл, закладів культури і спорту, науково-дослідних інститутів, дитячих садків, парків і площ…
Що ж, ворог, може, і здатен руйнувати матеріальні об’єкти, але він не здатен знищити національний «дух свободи», нашу віру в переможну силу добра і справедливості, наше прагнення захистити нашу свободу і незалежність.
Слава Україні!
Генералюк Леся. До історії українського фотомистецтва: Григорій Шевченко. Київ: Інтерсервіс, 2025. 102 с.
Монографія є першим комплексним дослідженням фотографічної спадщини родича Тараса Шевченка – Григорія Петровича Шевченка. Один із основоположників українського фотомистецтва, майстер портретної та ландшафтної фотографії, Григорій Шевченко створював фотокомпозиції, які корелюють з образотворчим мистецтвом та літературою. Уперше в Україні він застосував на рубежі ХІХ-ХХ ст. репортажну фотозйомку. Фіксував пейзажі Наддніпрянщини поч. ХХ ст., сучасників з їхніми антропологічними рисами у характерному одязі, за звичною працею – і тим унаочнив етнічну картину світу, продовжуючи справу свого великого предка з формування національної ідентичності. Його фотографії та серії листівок, котрі майстер тиражував як продовження «Живописної України», дають уявлення про автентичність українського світу, яким він був до двох Світових воєн. Внесок Григорія Шевченка у формування візуальної вітчизняної культури складно переоцінити, а важливі фотодокументи епохи, якими є його твори, вартують популяризації.
Книжка адресована культурологам, мистецтвознавцям, етнологам, фахівцям з історії фотографії, фотожурналістики, музейної та архівної справи, а також колекціонерам, бібліофілам – усім, хто цікавиться українською культурою.
Історія української літератури. Т. 9. Література кінця ХІХ — початку ХХ століття (1890 — 1910-ті роки). Книга 2 / Наук. ред. Наталія Шумило, Олександр Брайко. Київ: Наукова думка. 2024. 776 с.
У другій книзі йдеться про становлення модерністських художніх тенденцій у прозі, драматургії та літературознавстві. Проаналізовано прозовий доробок М. Яцкова й В. Винниченка. Простежено розвиток драматургії крізь призму модернізму, зокрема, докладно розглянуто п’єси Лесі Українки й В. Винниченка. Окремі розділи присвячені висвітленню літературної критики, літературознавства та перекладацького мистецтва. Книгу завершують огляд літературно-мистецьких подій 1900 — 1917 рр. та покажчики — іменний та періодичних видань — до першої та другої книг тому 9-го.
Історія української літератури. Т. 9. Література кінця ХІХ — початку ХХ століття (1890 — 1910-ті роки). Книга 1 / Наук. ред. Наталія Шумило, Олександр Брайко. Київ: Наукова думка. 2023. 768 с.
У томі розглянуто нові явища й постаті в українському письменстві, які визначали його розвиток від 1890-х до кінця 1910-х років. Висвітлено становлення модерністських художніх тенденцій в українській літературі, її суголосність тогочасним мистецьким пошукам у світовому письменстві і водночас національну самобутність, зумовлену актуальними духовними запитами української культури й суспільства загалом.
У першій книзі на багатому фактичному матеріалі розкрито історико-культурні обставини, особливості літературного процесу цього періоду, стильові тенденції в розвитку поезії і прози й типологію художніх явищ, визначено місце в літературному процесі багатьох призабутих поетів і прозаїків. Зокрема, висвітлено такі регіональні явища із загальноукраїнською значущістю, як мистецьке угруповання «Молода муза» й буковинська проза межі століть. Особливу увагу приділено творчій спадщині Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Марка Черемшини, Леся Мартовича.
NEWSKIT_квітня
08
Український Шекспірівський центр, Християнський університет...
