В «Ізборнику Святослава» 1076 р. читаємо промовистий заклик до читання книг: «Добро єсть, братіє, почитаньє книжноє».
Гадаємо, Микола Сулима прислухався до порад невідомого чернеця, який у своєму слові про читання книг, уміщеному в «Ізборніку Святослава», закликає читати Житія Василія Великого, Іоанна Златоуста, Кирила (Костянтина) Філософа, бо ці життєписи подвигають на добрі справи.
Навчатися «книжних словес» академік НАН України Микола Матвійович Сулима, який народився 26 квітня 1947 р. в селі Загрунівка Зіньківського району Полтавської області, почав на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, а після закінчення університету – на посаді наукового співробітника Державного музею книги і друкарства України.
Особливо відчув він велику користь од учення книжного тоді, коли розпочав, працюючи від 1979 р. в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України спочатку на посаді лаборанта відділу давньої української літератури, пізнавати незмірну глибину української середньовічної літератури. Цей найдавніший (Х – перша пол. ХVІ ст.) етап українського письменства і визначив головний науково-дослідний орієнтир дослідника. Обидві дисертації – кандидатську в 1982 р. і докторську в 1996 р. – Микола Сулима присвятив давній українській словесності. Перед допитливим медієвістом відкрився величезний масив літератури, яка існувала в часи Княжої України‑Руси, та писемної спадщини наступних періодів, яка створювалася церковнослов’янською, латинською, польською, книжною українською мовами. І хоча його наукові інтереси були зосереджені на дослідженні складної системи віршування періоду ХVІ – поч. ХVІІ століть – поетиці українського бароко Микола Сулима присвятив спеціальну монографію «Українське віршування кінця ХVІ – поч. ХVІІ ст.», проте літературна спадщина Київської Русі, на якій розвивалося подальше українське письменство, його особливо приваблювала. Але цю наукову тезу про літературу Київської Русі як національну духовну спадщину обстоювати, обґрунтовувати в часи радянські було небезпечно. Та й російські вчені уперто цю київську історичну, культурну, літературно-мистецьку спадщину відносили до «русской литературы», «русской культуры». Микола Матвійович обережно, але послідовно «добирався» до обстоювання української позиції про давнє письменство як самобутню сторінку в історії українського народу. Укладена ним і прокоментована хрестоматія «Давня українська література» саме тому і витримала з 1991 по 1998 роки чотири видання, що засвідчила: пам’ятки Київської Русі, вся ця мистецько-духовно-інтелектуальна спадщина християнізованої Київської Держави становить потужний духовний потенціал українського народу. Згодом Микола Сулима візьме активну участь в підготовці антології давньої української літератури «На горах Киевских. Фольклор и литературные памятники Украины» (2010), «Жемчужина причудливой формы. Фольклор и литературные памятники Украины», які були поширені в багатьох колишніх республіках вже неіснуючого СРСР.
Учений не цурався такої марудної, але складної роботи, як укладання і коментування літературних і наукових текстів, а навпаки це робив охоче. Ще на зорі своєї науково-дослідної діяльності, перебуваючи на посаді лаборанта, він упорядкував і підготував коментарі до 40-го тому Зібрання творів І.Я.Франка в 50 томах. Надзвичайно складно було докопатися і перевірити, чи успішно Іван Франко реконструював первісні тексти азбучних віршів – цього чи не найстарішого поетичного жанру церковнослов’янської літератури. Та молодий дослідник із цим науковим завданням успішно справився.
Микола Матвійович Сулима – упорядник, науковий редактор та коментатор багатьох персональних та колективних збірок, хрестоматій та антологій творів давньої, класичної та новітньої української літератури. Згадаємо деякі з них, зокрема, книжка «Українська література XIV – XVI ст.» (1988) із серії «Бібліотека української літератури», фундаментальне видання «Українська поезія. Середина XVII ст.» (1992), збірник «Український футуризм. Вибрані сторінки» (1996), збірка вибраного М.Бажана «Політ крізь бурю» (2002), книжка М.Зерова «Українське письменство» (2003) та ряд інших видань. Але головне – це його наукові праці, які позначені глибиною розробки проблем, переконливою аргументацією, важливими узагальненнями. Серед них – уже згадана нами «Українське віршування кін XIV – поч. XVII ст.) (1985), «Українська драматургія XVII – XVIIІ ст.» (2005; 3-є вид. – 2010), збірник праць «Книжиця у семи розділах: літературно-критичні статті й дослідження» (2006).
Любить наш «бароковий» дослідник здійснювати перегуки літературних періодів, епох, творчих особистостей, мотивів, переноситися з одної епохи в іншу – від античної пори до славетної доби шістдесятників, і постшістдесятників. Особливе захоплення Миколи Сулими творчістю знакового українського футуриста Михайля Семенка – проблемі українського футуризму він присвятив більше десяти розвідок. Як тут не згадати його «Шість етюдів про Михайля Семенка», сценарій спільно з Михайлом Саченком документального фільму про Михайля Семенка «Я незнаний поет» (режисер Олег Янчук). Отже, крім барокового Климентія Зіновієва, Інокентія Ґізеля, Мелетія Смотрицького, Іоаникія Галятовського – архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря, який у 1685 р. надрукував у Чернігові свої «Грѣхи розмаитїи...» Микола Сулима дуже занурений у сучасний літературний процес, зазираючи критичним оком у творчість Ірини Жиленко, Василя Голобородька, Григора Тютюнника, Євгена Пашковського, Богдана Жолдака, Сергія Жадана...
На особливу увагу заслуговує книга сумлінного архівного пошуковця «Грѣхи розмаитїи: єпитимійні справи ХVІІ– ХVІІІ ст.», яка з’явилася друком у 2005 році. Невипадково Микола Сулима запозичив у відомого богослова, письменника, видатного церковного культурного діяча Іоаникія Галятовського назву свого дослідження, яке «виросло» внаслідок уважного «просіювання» фондів Київської, Білгородської, Волинської, Катеринославської, Переяславсько-Бориспольської, Слобідської, Херсонської та Чернігівської духовних консисторій. Там дослідник і навідшукував стільки «гріховних справ», що їх вистачило на солідне монографічне дослідження.
Академік НАН України Микола Сулима, який займає нині посади заступника директора з наукової роботи Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та завідувача відділу давньої української літератури Інституту літератури – поважний, авторитетний вчений, його праці відзначаються особливою науковою сумлінністю і глибиною, переконливою аргументацією, яка базується на скрупульозно вивірених фактах, архівних матеріалах. І в свої сімдесят п’ять цей відомий український медієвіст, який очолює редакційну колегію 12-томного академічного видання «Історія української літератури» є одним із наукових редакторів та авторів першого і другого томів цього фундаментального видання, продовжує невтомно почитати «книжні словеса», оскільки в цьому він вбачає своє духовне покликання.
Микола Жулинський
академік НАН України
