Інститут літератури

Жулинський М. Він знав, „як много важить слово…”. — К.: ВЦ „Просвіта”, 2008. — 136 с.

Ідея цієї книжки зародилася 1996 р., коли головний редактор газети „Час/Time” В'ячеслав Чорновіл замовив автору цикл статей про еволюцію поглядів Івана Франка. Цикл з'явився під назвою „Признаюся, я ніколи не належав до вірних тої релігії…”, присвячених ставленню Івана Франка до марксистської ідеології.

Єсипенко Д. Повісті Бориса Грінченка «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами»: історія текстів і тексти в історії. – К., 2015. – 160 с.

У книжці вперше в українському літературознавстві комплексно вивчаються в текстологічному і джерелознавчому аспектах повісті Бориса Грінченка «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами». Детально розглядається історія публікації творів у журналі «Киевская старина», а також окремими відбитками, співпраця автора з редакторами. Також визначено місце видань повістей у контексті розвитку українського книгодрукування 1900–1920-х рр., відображено етапи їх едиційної історії 1910–2010-х рр., з’ясовано час і характер редакторського втручання у тексти. Знайомство з історією створення та публікації дозволяє виявити «білі плями» грінченкознавства та уникнути шаблонного висвітлення спадщини письменника

Дубініна О. У межах чи поза межами? (Творчість Вільяма Стайрона в контексті художніх пошуків новітньої доби) / Олена Дубініна; Національна академія наук України; Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. – К.: «Наукова думка», 2011. – 360 с.

У праці вперше у вітчизняному та світовому літературознавстві здійснено спробу комплексного аналізу всієї творчості видатного американського письменника другої половини ХХ ст. Вильяма Стайрона (1925 – 2006). Багатоплановий ідейно-тематичний базис творчості автора (його твори присвячено проблемам нонконформізму, екзистенціалізму, расизму, фашизму, мілітаризму) проаналізовано у нерозривній єдності з його естетичними пошуками (трансформація оповідальних структур, поєднання суб’єктивного та об’єктивного типу оповіді, діалогічність романного мислення, поліфонічність звучання наративного голосу, маніпуляція модусами автобіографічності, фікціональності, документальності, широка інтертекстуальність, синестезія мистецтв тощо). Водночас творчість письменника стала предметом уваги не сама по собі – у роботі показано глибинний зв’язок доробку В. Стайрона із національною художньою традицією, а також суспільною думкою й літературним життям доби. Проза автора розглядається як важлива складова сучасного літературного процесу і може слугувати блискучим зразком художніх пошуків новітньої доби. На прикладі аналізу творчості Стайрона спостережено важливий і поки що недостатньо досліджений естетичний процес поєднання традиції та антитрадиційних художніх новацій, що було властиво для багатьох письменників ХХ ст.

Дроздовський Д. Між «демонічним» та «історіософським»: Вільям Шекспір у рецептивних проекціях від МУРу до після-постмодерну : Монографія. — К.: Інститут обдарованої дитини, 2014. — 108 с.

У першому розділі цього шекспірознавчого дослідження, виданого в рік 450-річчя від дня народження англійського генія, окреслюються рецептивні стратегії у трансформаційній динаміці української еміграційної літератури 1940-1960-х рр., а також визначається модерністська (символістська) ревізія Шекспірової творчості в колі Мистецького Українського Руху. У другому розділу розкриваються інваріантні особливості шекспірівського тексту, експресіоністська поетика шекспірівських перекладів, здійснених у 1940-1960-і рр. Висвітлюються шекспірознавчі візії Ігоря Костецького й Т. Осьмачки, яких науковець називає творцями українського еміграційного шекспірівського канону. Також у монографії досліджується шекспірівська імпровізація та її розуміння тими представниками МУРу, які відіграли ключову роль у формуванні української діаспорної шекспіріани середини ХХ ст. Дослідження містить і англомовний розділ «Shakespearean Global Discourse: Post-postmodern Outlines», у якому у вигляді концептуальної англомовної статті представлено результати дослідження в першому і другому розділах, а також окреслено питання сучасного шекспірознавства в річищі новітніх підходів компаративістики. Передусім акцентовано на трансмедіальних адоптаціях шекспірівського тексту в сучасному кінематографі (зокрема і наявних у ньому ґендерних, анти-пост/колоніальних трансформацій тощо): «Prospero or Prospera? Gender Transgressive Exclusion in Julie Taymor’s Version of The Tempest (2010)», «Shakespearean (Inter)modality: Exploring The Lovely Bones». Дослідник переконливо доводить, що присутність Шекспіра в українській еміграційній літературі 1940-1960-х рр. спричинила низку інтерпретацій, стала поштовхом до створення у 1957 р. Українського шекспірівського товариства на еміграції (приклад інституціоналізації шекспірівського дискурсу), а також результувала появою перекладів. Рецептивні стратегії української еміграційної літератури (передусім у період МУРу) стосовно творчості В. Шекспіра мали кілька векторів: заперечення романтичних інтерпретацій, представлення письменника як «новатора» і «аванґардиста» (І. Костецький, послуговуючись цими поняттями, відштовхується від праць російських формалістів), як репрезентанта барокової поетики; використання нових поетикальних засобів відповідно до розвитку української художньої мови тощо. Актуальність монографії пов’язана з потребою вивчення української літератури ХХ ст. у контексті європейського і світового художнього досвіду. Особливості перекладів Шекспірових творів в українській еміграційній літературі досі не були предметом наукового вивчення в річищі літературознавчої компаративістики.

Дончик В. Любіть Україну, або Яку державу ми будуємо? / Віталій Дончик. – Київ : Бібліотека газети «Літературна Україна», 2015. – 128 с. – (Бібліотека газети «Літературна Україна». – 2015. – № 13).

Нова книжка відомого літературознавця Віталія Дончика починається скрушними (але ж якими здавна актуальними!) запитаннями: «Чи замислювалися ви над тим, чому в нашої мови так багато неприхильників? Мова Шевченка й Лесі Українки, Стефаника й Кобилянської, Коцюбинського, Тичини й Рильського, Маланюка й Осьмачки, Малишка й Стельмаха, Гончара й Григора Тютюнника – мова самобутньої літератури, в якій сотні славних імен, мова неперевершеної української пісні, в якій дихає вічність і якій немає ліку, мова милозвучна, багата, розмаїта, та хоч би яка, – вона нам рідна, і цим усе сказано. Чим вона завинила й перед ким?»
Саме на ці запитання дає відповідь у талановитій, чесній книжці знаний український інтелектуал, знавець літератури і взагалі, в усіх її вимірах, культури – Віталій Дончик. 

Дончик В. Г. Доля української літератури — доля України: Монологи й полілоги / Віталій Дончик; Національна академія наук України; Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. — К.: Грамота, 2011. — 640с.

Книжка українського літературознавця (історика літератури, критика), академіка НАН України В. Дончика — це своєрідне вибране, до якого ввійшли розвідки автора про українське письменство 1960-2010 років. Тут уміщено статті, портрети, нотатки, полемічні репліки, самокритичні коментарі, бібліографічні довідки. Ця мозаїчна історико-літературна хроніка дає уявлення про особливості, тенденції, явища й проблеми художнього процесу різних десятиліть «доби на переломі», доби суперечливої, але все ж позначеної необхідним для мистецької творчості імперативом тяглості й спадкоємності. За аргументами у своїй розмові автор звертається до Шевченка і Франка, Грушевського, Єфремова, Чижевського, Гончара, Ліни Костенко, Григора Тютюнника, Загребельного, Дзюби, Вінграновського, Гуцала і багатьох інших українських письменників і вчених, розгортаючи на сторінках книжки цікавий і вдумливий полілог.

Денисова Т. Н. Історія американської літератури / Тамара Денисова; НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. — 487с.; іл.

Пропонована книжка — друге, розширене і доповнене видання першої написаної в Україні систематизованої історії літератури Сполучених Штатів Америки, в якій докладно й виважено представлені основні течії, напрями, феномени, постаті, твори, найяскравіші й найвпливовіші в художньому доробку країни, вагомі для світового літературного розвитку. Авторка, яка майже півстоліття присвятила вивченню предмета, вільно оперує величезним обсягом художніх творів різних жанрів, спирається на новітні теорії й методики дослідження, вироблені сучасною, зокрема американською і вітчизняною, літературною наукою. Науково вивірена і сучасна, написана популярною мовою книжка адресована викладачам, дослідникам, студентам і всім, хто намагається зрозуміти особливості естетичного розвитку і суспільної свідомості США, а також має живий інтерес до культури і хоче зрозуміти її плин у ХХ сторіччі.

Гундорова Т. Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми: статті та есеї / Тамара Гундорова. – К.: Грані-Т, 2013. – 548 с.

Сучасна література, Чорнобиль, меланхолія, популярна культура і кіч — такі теми нової книжки одного з найавторитетніших українських літературознавців, доктора філологічних наук, члена-кореспондента Національної Академії наук України Тамари Гундорової. Загалом книжка присвячена постколоніальним аспектам сучасної української культури, а центральним у ній є питання про «транзитну культуру».

У книзі аналізуються твори Оксани Забужко і Юрія Андруховича, Ліни Костенко і Євгенії Кононенко, Сергія Жадана й Сашка Ушкалова, Івана Драча та Світлани Йовенко, Ірени Карпи і Михайла Бриниха.

Гундорова Т. ПроЯвлення слова: дискурсія раннього українського модернізму / Тамара Гундорова. — Вид. друге, перероб. та доп. — К.: Критика, 2009.

Передчуття духу постмодерну в середині 1990-х дало змогу в першому варіанті монографії розглядати злами та переходи нової свідомості початку ХХ століття в українській літературі як варіант справдженого модерну. Із перспективи після-постмодерної нового змісту набувають авторчині тези про трансмодерність українського модерного проекту, про існування інших модернізмів: національних, гендерних, колоніальних, про явище модернізму як естетичного гнозису.

Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм. – К.: Критика, 2013. – 344 с.

Монографія відомої дослідниці сучасної та модерної української літератури, ґендерної проблематики, культури постмодернізму професора Тамари Гундорової виходить у світ другим виданням, істотно переглянутим і збільшеним майже вдвічі порівняно з виданням 2005 року – одним із найуспішніших інтелектуальних бестселерів на вітчизняному книжковому ринку. У дослідженні, жанр якого сама авторка визначає як розвідку з коментарем із «кінця постмодерну», осмислюється література українського постмодернізму як простір мовних, тілесних, психологічних і геокультурних трансформацій, здійснюваних в ігровий спосіб. Метафорою  українського постмодернізму служить «післячорнобильська бібліотека» -  як набір текстів, топосів, топограм, цитат, дискурсів, баїв, сюжетів, імен, канонів, розгорнених на переломі ХХІ століття. Післячорнобильський текст українського постмодернізму витлумачується при цьому як карнавалізований і пост-апокаліптичний текст. «Чорнобиль» виступає при цьому словом-символом, що позначає ситуацію присутності після травми. Оригінальна концепція  постмодернізму у монографії вибудується  на основі методології нуклеарної критики, оскільки для відомих філософів постмодернізму – від Дериди до Бодріяра – постмодерн недвозначно асоціюється з ядерною епохою. Зрештою, для авторки оптикою служить ситуація «кінця постмодерну», що дозволяє Т.Гундоровій розгорнути, а в деяких випадках і скорегувати своє бачення постмодернізму в українській літературі.