У монографії досліджуються історико-літературний та поетикальний аспекти українського шістдесятництва в іменах.
Не претендуючи на всеохопність, автори мали на меті повернути в коло літературознавчої рецепції низку призабутих текстів, творів маловідомих авторів і запропонувати нові інтерпретації класики. Новизна дослідження забезпечується тим, що українська драматургія 1900 — 1930-х років розглядається крізь призму модерних інтерпретаційних методик. Предметом уваги стала драматургія Лесі Українки, О. Олеся, В. Винниченка, М. Куліша, І. Дніпровського, І. Кочерги, Я. Мамонтова, О. Корнійчука, І. Микитенка тощо. Автори зачіпають питання жанру „оптимістичної трагедії” як кітчу, колгоспної трагедії, „колгоспного водевілю”, ліричної („рожевої”) комедії, „виробничої” драми, мелодрами і кримінальної драми, історичної драми.
Монографію присвячено проблемам компаративної поетики російської та української драми та визначення культурної ідентичності кожної у найважливіших етапах взаємодії та трансформації жанрів: від ХІХ ст. до 30-х рр. ХХ ст. Застосовуються загальнонаукові концепції нелінійного розвитку культури, випадкових і закономірних процесів, теорія вибуху в культурі. Пропонується метод моделювання жанрової еволюції драми ХІХ – ХХ ст. На шляху від містерії до трагікомедії та мелодрами в координатах трьох принципів опису і відповідно трьох моделей жанрової трансформації: лінійної (історичної), циклічної (пульсуючої) та вибухової (хаосу). Зіна жанрових парадигм російської та української драми у реаліях модерну, авангарду, соцреалізму постає як взаємодія різних механізмів вибухового та поступового розвитку в культурі. Розділяються ракурси діахронії та синхронії в моделях формульної літератури соцреалізму як системи неканонічних жанрів масової культури, та в різновекторних текстах формульних та інноваційних жанрів. У порівняльній поетиці жанрів російської та української драми поєднуються компаративні методики пошуку аналогій та методики типологічного зіставлення.
У книзі аналізується творчий доробок О. Стефановича (1899—1970) — одного з найвидатніших українських поетів-емігрантів ХХ ст. Творчість українського митця розглянуто в парадигмі європейської метафізичної поезії, у зіставленні з творами М. Цвєтаєвої та Ф. Гарсіа Лорки.
Монографію присвячено деяким особливостям французького історичного роману ХІХ – ХХ століття. Розглядається питання створення та функціонування естетико-філософської моделі Середньовіччя у романах Ж. Мішлє, Ж.-К. Гюїсмана та П. Клоссовські. Розраховано на вчених-літературознавців, студентів-філологів, широке коло читачів, зацікавлених проблемами французької літератури.
Монографію присвячено творчій постаті відомого французького письменника, кінематографіста, представника «Нового роману» Алена Роб-Ґрійє. Окреслюється особливості творчої манери письменника та взаємодія різних видів мистецтва в його романах. Розраховано на вчених-літературознавців, студентів-філологів, широке коло читачів, зацікавлених проблемами французької літератури.
Книжка презентує найважливіші досягнення материкової української полоністики ХХ ст. – початку ХХІ ст. Розкрито історію становлення шкіл та осередків, окреслено сильветки авторитетних дослідників, розглянуто їхні наукові здобутки, описано суголосні мистецтво-, літературо-, мово- та перекладознавчі проблеми, подано бібліографію вибраних полоністичних праць науковців та письменників.
У монографії розглянуто особливості новітньої української літератури, зокрема досліджено специфіку різноманітних зв'язків автора і персонажа, процеси трансформації їхніх функцій в українській прозі 1990-х років – початку ХХІ ст. Випрозорено індивідуальні риси творчості Юрія Андруховича, Юрія Іздрика, Оксани Забужко, Євгена Пашковського, Галини Пагутяк та представників молодого літературного покоління (Ірени Карпи, Тані Малярчук, Любка Дереша).