16–17 червня 2016 рокув Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відбувся Сьомий Міжнародний Міждисциплінарний Теоретичний Симпозіум «Словесне i зорове: візуальні медіації в літературі». Симпозіум обʼєднав майже 70 учасників з різних міст України – Бердянська, Вінниці, Дрогобича, Запоріжжя, Івано‑Франківська, Києва, Коломиї, Луцька, Львова, Миколаєва, Ніжина, Одеси, Полтави, Рівного, Тернополя, Чернівцівта гостей з‑за кордону – Японії, Білорусі, Польщі, Росії. Не змогли, на жаль, приїхати колеги з Грузії, які виявили великий інтерес до симпозіуму.
Як відомо, візуальні образи виконують особливу роль у словесній творчості, оскільки служать не нейтральним знаряддям репрезентації, а виконують різні дискурсивні функції – наслідування, адаптації, трансформації, спротиву, насильства. З одного боку, упродовж віків візуальні описи, кіно, малярство, перформенс, фотографія, графіка відігравали і відіграють значну роль у розвитку художньої образності і породжують нові смислові і жанрово‑стильові констеляції, особливо в новітні часи. З другого боку, візуалізація слугує засобом дискурсивного насильства, навіть знаряддям терору, трансформуючи, а то й стираючи смисл сказаного.
Теоретичний симпозіум «Словесне i зорове: візуальні медіації в літературі» мав на меті привернути увагу до феномену візуальної репрезентації в літературі і культурі. Йдеться про посередницьку роль візуальних образів, про інтермедійність та самоцінність візуальних форм на письмі і в процесі рецепції, візуальність як форму (не)репрезентації травми, про місце портрету, пейзажу, екфразису в художній структурі твору тощо.
На конференції працювали 22 секції, зокрема «Література і візуальні практики повсякденності», «Памʼять і уява», «Література і візуальне мистецтво», «Візуальність і популярна культура», «Візуалізація і рецепція», «Інтерпретація і візуальність», «Література і колір», «Візуалізація і конкретизація образу» , «Слово на полі мультимедій», «Літературана антропологія і візуальність», «Візуальність і травма» та ін.
Конференція була побудована таким чином, щоб учасники і присутні мали можливість не лише пасивно доповісти/послухати доповіді, але й обговорювати ідеї, гіпотези та інтерпретації, представлені у виступах. Дискусії стосувалися питань феноменології візуальності у плані кореляції побаченого і зображеного, співвідношення кіно і літератури, малярства і форм його репрезентації в літературі. Зацікавлення викликали візуальна поезія і проза, візуальне і/як насильство, візуальність та ідеологія.
На пленарному засіданні Т. Гундорова, завідувачка Відділу теорії літератури та компаративістики, ініціатор та організатор теоретичних симпозіумів, подякувала усім учасникам – як давнім симпатикам симпозіуму, так і тим, хто долучився до його роботи вперше – і окреслила основну філософію таких наукових зібрань – толерантність до поглядів іншого, обговорення найактуальніших теоретичних проблем, широкі дискусії і участь кожного в роботі секцій упродовж всієї роботи симпозіуму. Як зауважила Т. Гундорова, «я називаю ці симпозіуми інтелектуальними бенкетами. Ідеї цих зібрань наступні: запропонувати для дискусій нові, досі мало розроблені в Україні теоретичні проблеми; здійснити своєрідну розвідку в нові галузі і напрямки літературознавства; дати можливість взяти участь у симпозіумі охочим до нових ідей науковцям молодшого і середнього покоління; познайомити між собою перспективних і активних молодих людей – літературознавців, які зможуть підтримувати між собою звʼязки поза межами симпозіуму; запропонувати нові моделі спілкування на конференції – відповідальні, доброзичливі і відкриті для дискусій».
Директор Інституту М. Жулинський стисло окреслив історію теоретичних симпозіумів, наголосивши на їх науковій актуальності і затребуваності.
На пленарному засіданні доповідачами виступили вчені молодшого покоління, що до певної міри зруйнувало стереотипні очікування про «зірковий» характер таких засідань. Є. Лепьохін (Коломия) зіставляв повість М. Хвильового «Іван Іванович» і кінотекст Е. Ніккола «Ґаттака» на предмет кореляцій соціальних очікувань і індивідуальної (не)відповідності цим очікуванням; В. Дуркалевич (Дрогобич) дослідила особливості функціонування візуальної перспективи в автобіографічній прозі Івана Франка, спираючись на наратологічні параметри його творів; Н. Волонцевич (Мінськ) спровокувала дискусію своєю тезою про те, що «живі картини» в театрах Білорусі ХІХ ст. можна трактувати як прообраз перфоменсів.
Подальша робота тривала в численних секціях, на яких учасники зверталися до різних аспектів візуальності. Т. Біляшевич (Київ) розглянула п’єсу Поля Клоделя «Атласний черевичок» у контексті голландського живопису. О. Галета (Львів) розгорнула перед слухачами вербальний і візуальний наратив подорожніх нарисів Софії Яблонської, показавши співвідношення цих наративів, їх синонімію (коли працює принцип доповнення) і антонімію (коли у словесному тексті заперечується можливість фотонаративу, а поряд він все-таки зафіксований на світлині). Т. Волковічер (Київ) присвятила свою доповідь вербально‑іконічним текстам вишиваних рушників, а саме такому їх аспекту, як омонімія, за якої один образ (хата за тином, чоловік з торбиною, чоловік із балалайкою, папуга) наділявся різними значеннями, а один і той самий текст міг супроводжувати різні іконічні тексти вишивки.
Р. Біляшевич (Київ), О. Романова (Київ), А. Петренко‑Лисак (Дрогобич) звернули увагу на функції і візуальні форми конкретизації літературних образів в різних сферах – масових святкуваннях, путівниках, пам’ятниках як формах о‑предмечення літературної уяви. Зі свого боку, Ю. Павленко (Київ) проаналізувала уяву і візуальність письма про себе як знакову рису освоєння внутрішнього світу в романах французьких письменників‑просвітників – Руссо, Вольтера, Дідро.
Література в колі інших мистецтв також привернула увагу дослідників. Візуалізації музики у Томаса Манна присвятила свою доповідь С. Маценка (Львів), про колористику М. Коцюбинського як форму пейзажної поетики говорив Я. Поліщук (Київ), колористичні прийоми у прозі В. Дрозда аналізував О. Брайко (Київ). Місце візуальних образів в різних стильових напрямках і течіях – ще один напрямок аналізу, присутній у виступах на конференції. Так, візуальним формам в модернізмі (Ю. Яновський) присвятила свою доповідь Р. Мовчан (Київ), в авангардизмі (В. Поліщук) – О. Омельчук (Київ).
На симпозіумі звучали імена різних авторів і говорилося про різні національні літератури та різні епохи. Твори Б. Шульца, І. Бабеля, А. Бєлого стали об’єктом пильного аналізу в доповідях Е. Свєнціцької (Вінниця) і Ч. Х. Чіана (Москва). На перехресті літератури та історії зазвучали теми Д. Мельник (Львів) про середньовічний тотентанц і А. Сороки (Київ) про візуальні репрезентації Мітрідата VІ Евпатора. Діалог культурних світів став об’єктом дослідження М. Калініченка (Рівне), який проаналізував використання мистецтва Американського Ренесансу в дискурсі популярної культури 19 століття.
І хоча українська література лишалася основною темою у виступах, нові підходи до неї та нові інтерпретації значно розширювали поле аналізу. Так, В. Хархун (Ніжин) привернула увагу до візуальних і вербальних репрезентацій Шевченка в дискурсі Майдану. Натомість Р. Харчук (Київ) проаналізувала кореляцію зорових і словесних образів історичних персонажів у творчості самого Шевченка.
Кіно і література – актуальне і безмежне поле міждисциплінарних досліджень. На симпозіумі воно не стало головним, однак додало свого колориту. Способи адаптації і трансформації образу Шерлока Холмса в серіалі Бі‑Бі‑Сі розкрив Д. Дроздовський (Київ), професор С. Мурата (Токіо) детально проаналізував екфрастичні елементи у фільмах А. Тарковського «Каток і скрипка» та «Іванове дитинство». Загалом, екфразис став уже традиційно однією з основних тем словесно‑візуального аналізу. Н. Білик (Київ) говорила про скульптурний екфразис в романі М. Продановича «Еліша в країні Святих Королів», Л. Демська‑Будзуляк (Київ) – про архітектурний екфразис (візуалізацію міста) в поезії неокласиків, а О. Вощенко (Київ) – про текстотворчий потенціал екфразису в романі «Диво» П. Загребельного.
Міждисциплінарні підходи на стику візуальних мистецтв і літератури накреслені в доповіді Є. Кононенко (Київ), яка обрала предметом розмови часопросторову візуалізацію драми‑феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», зокрема в популярній культурі. Я. Цимбал (Київ) зацікавила слухачів тим, як співвідноситься графічна і поетична образність у плакатах 1920‑х років. І. Мацишина (Одеса) у своїй доповіді розгорнула цілу стратегію візуального закріплення ідеологічних правок в ілюстраціях В. Лєбєдєва до вірша «Багаж» С. Маршака. О. Поліщук (Київ) на матеріалі робіт Ярослава Футимського розкрила приватний простір візуально—поетичного концептуалізму, те, як побутові речі промовляють чи не промовляють до пам’яті глядачів‑читачів. Інший вимір співвідношення приватності та літератури висвітлила С. Філоненко (Бердянськ), проаналізувавши адаптацію творів Джейн Остін до ігрового формату («RegencyLove: Джейн Остін для iPhone та iPad»).
Не обійшли увагою доповідачі і питання теоретико‑методологічного характеру. Л. Генералюк (Київ) говорила про термінологічну інертність в гуманітаристиці, Н. Полтавцева (Москва) – про візуальність у плані антропології літератури, Т. Гребенюк (Запоріжжя) про невизначеність і візуальне опри явлення можливого світу, а А. Лахманюк (Тернопіль) –про концепт недоокресленості в літературних етюдах М. Коцюбинського як спосіб актуалізації різних інтерпретаційних можливостей, закладених у текстах. Л. Бербенець (Київ), зі свого боку, аналізувала поняття «imagetext» у теоретичному вимірі і творчій практиці Дороти Масловської.
Натомість М. Свєтліцькі (Вроцлав) познайомив із Доротою Масловською в амплуа «Mister D.» – творця музичних відеокліпів‑палімпсестів, відчитавши їх на перетині літератури, травми і масової культури (див., наприклад, відеоліп «Chleb»: https://www.youtube.com/watch?v=-1-z48cJDbc). Різні аспекти травм психологічних/фізичних/культурних заторкнули й інші доповідачі. Г. Улюра (Київ) розкрила режими не(видимості) в романі «Проходження тіні» Ірини Полянської – буквальні (сліпота) і символічні (невидимість як витіснення травматичного досвіду, видимість як несправжність). Н. Лебединцева (Миколаїв) описала способи візуалізації болю за допомогою деструктивної метафори в сучасній українській поезії. О. Михед (Київ) дослідив графічний роман у автобіографічному зрізі родинної та історичної хроніки на матеріалі творів Маржан Сатрапі («Персеполіс») і Давида Б. («Священна хвороба»).
Окремі секції були присвячені зоровій поезії, зокрема М. Сулима (Київ) простежив витоки зорової поезії у І. Величковського та К. Зиновієва, І. Метелиця (Мінськ) охарактеризувала контамінацію вербального і візуального в сучасній білоруській поезії. Про елементи візуальності у тексті та експерименти з нею йшлося в доповіді І. Шатової (Запоріжжя) «Візуальна поезія та анаграма», що торкалася прийомів кодування‑загадки як засобу іномовлення в умовах політичного тиску. Н. Гаврилюк (Київ) простежила шлях візуальності в поезії від статики (фігурні фірші; графічна поезія; поезія з семантизованими елементами (колір літер чи тла, тип шрифту); фонологічна поезія; поезія анаграма; поезія‑криптограма; дзеркальна поезія; паліндром; конкретна поезія; шахопоезія) до кінетичності (відеопоезія). Б. Стороха (Полтава) розглянув експериментальну поезію в зіставленнні з не/фігуративнимживописом.
Як підкреслила у заключному слові Т. Гундорова, симпозіум став імпульсом для дальших досліджень, особливо теоретичних. Серед таких питань – питання про те, як змінюється поетична функція (за Р. Якобсоном) під впливом візуальності; як розширюється поняття «естетичний обʼєкт» (в розумінні Я. Мукаржовського), якщо ввести в нього і візуальну конкретизацію; як працює «горизонт сподівань» (в розумінні Г.‑Р. Яусса) під впливом візуальних медіацій і т.п.
Завершилась робота теоретичного симпозіуму презентацією чергового, уже четвертого тематичного збірника «Теоретичних РЕвізій», який виходить під редакцією Т. І. Гундорової і який започаткований відділом теорії літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Цього разу темою збірника стали «Постколоніалізм. Генерації. Культура» і присвячений він впровадженню постколоніальної критики в сучасне українське літературознавство. Збірник побачив світ у видавництві Лаурус у 2016 році (електронна версія: http://uamoderna.com/images/biblioteka/Postcolonialism.pdf). На презентації, яку розпочав професор Гарвардського університету Г. Грабович коротким аналітичним вступом, виступили відповідальний редактор, автори і читачі видання – Людмила Бербенець, Олена Галети, Наталія Лебединцева, Матеуш Свєтліцький та ін.
Сьомий теоретичний симпозіум, проведений відділом теорії літератури і компаративістики, став знаковим явищем не лише в науковому житті Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Нові теми, які кожного разу піднімаються на симпозіумах, значною мірою впливають на наукову атмосферу, на тематику індивідуальних тем і напрямків літературознавства в Україні, резонуючи з найактуальнішими питаннями, які сьогодні активно обговорюються в гуманітаристиці на Заході. Знаменним стає і те, що коло учасників симпозіумів постійно зростає, а тематика зібрань засвідчує актуальну на сьогодні міграцію теорії літератури на поле культурних студій і антропології. Загалом, теоретичний симпозіум «Словесне і зорове: візуальні медіації в літературі» засвідчив, що задоволення дає не лише текст, але і його інтерпретація.
Надія Гаврилюк, Тамара Гундорова
