Інститут Івана Франка НАНУ провів Літню франкознавчу школу
В останнім часі було багато дискусій навколо шляхів модернізації роботи академічних установ гуманітарного профілю, яких звинувачували у байдужості до викликів часу, самозосередженості й непрактичності. Однак цього літа Інститут Івана Франка продемонстрував, що теорії не конче мусять бути сірими, варто лише прищеплювати їх на зелене «дерево життя». Вшановуючи Франкове 160 річчя, інститут організував Літню франкознавчу школу, успіх якої може стати поштовхом для аналогічних проектів. Очевидно, наступникам варто знати секрет цього успіху: тільки цікаві промовці та різноманіття заходів. Серед лекторів школи були Євген Нахлік («Чотири Франка: еволюція письменника і мислителя»), Алла Швець («Подружжя майже завсігди – лотерея». Франкова концепція шлюбу: очікування і реальність»), Микола Легкий («Проза Івана Франка в культурному просторі України та світу»), Святослав Пилипчук («Фольклористичні концепції Франка»), Богдан Тихолоз («Цілий чоловік: людина, що стала генієм. Геній, що залишився людиною»), Наталія Тихолоз («Традиції Франкового дому»), Ростислав Чопик («Франко і Хрест: до проблеми Франкового «символу віри») та інші.
Що ж до заходів, то учасники мали дві екскурсії (до будинку-музею та франковими місцями у Львові), перегляд фільму за мотивами творчості письменника, інтелектуальну гру «Що? Де? Коли?» на тему життя і творчості І.Франка, молитовне вшанування пам‘яті Каменяра на його могилі, огляд картин художника Євгена Безніска за мотивами творчості І.Франка, а також поїздку до Лолина, «села Франкової любові», як свідчив напис на в‘їзді.
Я не знаю, «парадоксально» чи «закономірно», що ідея школи визріла у одного з наймолодших працівників інституту – Ігоря Медвідя, але достеменно: на щастя для неї і всіх її учасників. Ігор став її серцем: він наповнив її життям, розробивши програму, він задавав їй ритм, стежачи за чітким дотриманням розкладу, і він сповнив її особливою теплотою, яка може йти тільки від серця.
Географія школи (а до Львова з‘їхались представники Харкова, Полтави, Києва, Миколаєва, Рівного, Луцька, Кременця, Трускавця, Косова і Вроцлава) свідчить про існування у суспільстві попиту на отримання знань у нових форматах. Тому дуже хотілося б сподіватися, що ця школа не буде єдиною ні для Інституту Івана Франка, ні для усього академічного середовища.
З повагою і вдячністю, «випускниця» школи Сніжана Жигун