Українська
З великою приємністю повідомляємо, що Альманах «Вічність
Щорічні заходи ЦДЛФ — приклад сталого розвитку традиційних
15 січня 2024 року стартував проєкт «Сценічна шекспіріана:
Колектив Інституту щиро радіє успіху наших колег, що за
Дорогі друзі! Вітаємо Вас із Різдвом Христовим і зичимо
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    6 березня провідний
  • Урочиста академія з нагоди 100-річчя від Дня народження професорки Нонни Копистянської
    Урочиста
    Кафедра світової
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    Дорогі друзі,
  • Презентація альманаху «Вічність трива цей день. Художні хроніки війни»
    Презентація
    З великою
  • Міжнародна конференція «Теоретичні аспекти дослідження літератури фентезі»
    Міжнародна
    Щорічні заходи ЦДЛФ
  • Інтерв'ю з Тамарою Гундоровою:
    Інтерв'ю з
    Пропонуємо Вашій
  • Сценічна шекспіріана: майстер-класи з театральної критики
    Сценічна
    15 січня 2024 року
  • Наші співробітники у другому турі Шевченківської премії
    Наші
    Колектив Інституту
  • Стаття Миколи Сулими
    Стаття Миколи
    Вийшла друком
  • Щасливого Різдва
    Щасливого
    Дорогі друзі!
 

Наші видання

kanon.jpg
Вівторок, 20 березня 2018 08:11

«Мова – визначальний і консолідуючий чинник держави»

21 лютого, у Міжнародний День рідної мови, в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка відбулася науково-практична конференція «Мова – визначальний і консолідуючий чинник держави», співорганізаторами якої виступили Інститут української мови НАН України та Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Проблеми, порушені учасниками конференції, – назрілі та складні.

Захід розпочався зі вступного слова директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, академіка НАН України Миколи Жулинського, який наголосив на ролі та значенні очолюваного ним Інституту в боротьбі за утвердження української мови в науці та культурі, згадав імена дисидентів, правозахисників, науковців, які в різний час навчалися та працювали в Інституті, зокрема Василя Стуса, Івана Дзюбу, Івана Світличного, Михайлину Коцюбинську, Леоніда Коваленка, Віталія Дончика й інших.

Промова голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Павла Мовчана стосувалася взаємодії мови, політики та політикуму. Говорячи про стан і статус української мови, він зауважив, що більш несприятливого часу для існування української мови від проголошення Україною незалежності не було, назвавши одним із демонстративних інцидент скасування Міністерством освіти й науки України департаменту мови як «непотрібного». Водночас Павло Мовчан підкреслив, що всі звернення із пропозицією і проханням, щоби проголосити 2018 роком української мови, адресовані зокрема до Президента, оминаються мовчанкою чи ігноруються. Загалом же байдуже ставлення, якщо не опозиція Адміністрації Президента, Міністерства освіти і науки, а також Міністерства культури до об’єднань та інститутів, що захищають українську мову та науку, на думку Павла Мовчана, більше ніж очевидна.

Директор Інституту української мови, доктор філологічних наук, професор Павло Гриценко зазначив, що звернення очолюваного ним Інституту про проголошення 2018 роком української мови до Президента України підтримали Міністерство освіти і науки, Міністерство інформаційної політики, Національна академія наук України, і лише Міністерство культури на цю пропозицію відреагувало негативно. Така реакція, на думку вченого, виказує не лише байдужість, а й зневагу та агресію до української мови, до того ж усвідомлену. Мовне питання – стратегічне у побудові та розбудові держави, підкреслив він і додав: сподівання на конструктивний діалог із сучасними владними структурами, які би мали опікуватися українською мовою та культурою, заздалегідь приречені. У таких умовах, наголосив Павло Гриценко, потрібно формувати поле тих, хто може і хоче працювати для української науки, а також створити загальноукраїнський науково-громадський моніторинговий центр, щоби знати, яке становище української мови в регіонах, як захистити мову на всіх рівнях – від наукового до правового й політичного. Крім того, він зупинився на деяких політичних маніпуляціях, спрямованих на применшення ваги та ролі мови й закликав науковців відмовитися від ілюзій про підтримку науки та культури владними структурами, взявши на себе відповідальність за творення україномовного, україноцентричного простору. «Наша боротьба за українську мову є боротьбою за нову, демократичну Україну», – зазначив він.

Зі свого боку, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Львівська політехніка», депутат Верховної Ради VІІ скликання Ірина Фаріон зауважила, що українські науковці не вимогливі до влади тому, що не вимогливі до себе. Загалом у своєму виступі дослідниця і політик зосередилася на питанні скасування закону «Про засади державної мовної політики», відомого як закон Ківалова – Колісниченка, а також деяких проблемних місцях мовного законопроекту «Про державну мову», зареєстрованого під номером 5670д, який запроваджує у дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади процес навчання мовами національних меншин. Ірина Фаріон нагадала: попри те, що Верховна Рада свого часу підтримала скасування цього закону, Олександр Турчинов відмовився його підписати; незважаючи на те, що Конституційний суд підтвердив неконституційність цього закону, Президент не погодився на його скасування. Окремо вона зупинилася на історії плагіату в законопроекті 5670д, а також вказала, що серед 59 статей цього законопроекту у понад 20 ідеться про можливість застосовувати разом із державною мовою «інші мови», у 5 йдеться про «мови національних меншин», насправді ж про мову російську. Гібридними, антинауковими, антиправовими та загалом неприйнятними мовознавиця й політик назвала поняття «мова, прийнятна для сторін» і «мова на вимогу споживача», вжиті в законопроекті. Інша проблема, порушена Іриною Фаріон, – зросійщення медійного простору і культурна колаборація, зразками якої вона назвала ідею народної депутатки Ірини Подоляк «Львів говорить російською», підтриману мером Львова Андрієм Садовим, і заяву письменниці Мар’яни Савки, яка, в знак протесту проти скасування закону Ківалова – Колісниченка, оголосила про намір написати нову книжку російською мовою.

Політик, депутат Верховної Ради декількох скликань, співголова громадської організації «Україна – НАТО» Іван Заєць у своєму виступі зупинився на питаннях взаємозв’язку української мови та національної держави, зазначивши, що Декларація про суверенітет України як національної держави захищає національну даність – мову, а також національний тип державності. За словами політика, Конституція не передбачає конкуренції між українською та іншими мовами, але законопроект «Про державну мову», як і закон Ківалова – Колісниченка, нівелює це положення і вивищує мови національних меншин, при цьому зрозуміло, що йдеться про мову російську. Іван Заєць закликав учених зробити ревізію сучасного законодавства з позицій як лінгвістів, так і політиків, оприлюднивши засадничі розбіжності між Основним Законом і законопроектом «Про державну мову».

Розвиваючи ідею про необхідність проголошення року української мови в Україні, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Пономарів вказав на тактику догоджання та «перепони», зазначивши, що проблем із оголошенням року англійської мови чи року російської мови, дня російської мови у Львові не існувало. Поступки українській мові, зроблені у вигляді квот на радіо й телебаченні, на думку вченого, не що інше, як фікція. Одним із антиукраїнських гасел, на думку Олександра Пономаріва, став двомовний лозунг «Єдина країна – Единая страна», яке після Революції Гідності було розштамповано на всіх телеекранах і біг-бордах, тим самим ідеологічно обеззброюючи Україну та підсилюючи ідею двомовності. Свою увагу Олександр Пономарів зосередив на політичних маніпуляціях мовним і національним питаннями, розвінчавши міф про створення в Україні політичної нації за зразком двомовних Канади чи Швейцарії, історично та культурно непридатних для зіставлень або порівнянь з українською дійсністю, подавши, натомість, як зразок досвід Чехії – культурну політику Томаша Масарика.

Підсумовуючи втрати та здобутки в утвердженні української мови, академік Національної академії педагогічних наук України Георгій Філіпчук указав на загрози, які з’явилися, і загалом невідповідність мовної, культурної політики в Україні зразкам інших європейських держав. За словами вченого, українськомовний громадянин, глядач або читач зазнає безпосередньої дискримінації за мовною ознакою, натомість державні структури не лише не дбають про престиж української культури, а й применшують і принижують її. Такий стан мови, культури, науки – причина і наслідок економічної кризи й вислід антиукраїнської діяльності корумпованих, малоосвічених керівників держави, для яких Україна – не світогляд, а ринок. Однією з небезпечних політичних маніпуляцій він назвав міф, вигаданий Борисом Ложкіним та Андрієм Курковим про те, що російськомовна культура – це надбання українців, а також постанову МОН України про скасування обов’язковості вивчення української мови, літератури, культури, історії в українських вишах. Загалом учений зазначив: український інформаційний простір зазнав такої ж окупації, як і Схід країни, і закликав науковців дати цьому академічну, правову оцінку та відсіч, зокрема через незалежні медіа, пресу, просвітницьку діяльність.

Доктор філологічних наук, професор Київського міжнародного університету Іван Ющук присвятив свою доповідь зарубіжній практиці розвитку й утвердженню національної мови, на історичних прикладах Франції, Італії та Ізраїлю показавши, як тісно пов’язане відродження держави з розвитком мови. У Японії, мові якої ніхто й ніщо не загрожує, підкреслив учений, уряд приділяє надзвичайно велике значення розвитку та функціонуванню мови, створюючи інститути японської мови, наділені законодавчими правами. Це ж стосується прибалтійських країн, де існують комітети із захисту, міністерства мови, наприклад у Литві, Латвії, Естонії, але не в Україні.

Своєю чергою, голова політичної партії «Патріот» Микола Голомша зосередився на соціології кількох прикордонних країв, зокрема Закарпаття, пов’язавши нівеляцію національної освіти з масовою еміграцією, інцидентами сепаратизму, водночас наголосивши, що державні структури не беруть участі у вирішенні проблеми гуманітарної кризи.

Кандидат філологічних наук, науковий співробітник Інституту української мови Олена Руда у своїй доповіді вела мову про місце української мови в Інтернеті та популярних соціальних мережах, у дописах сучасних блогерів, громадських діячів, політиків. Питання державного, юридичного захисту мови, наголосила вона, неабияк хвилює українців, зокрема користувачів Інтернету, і стає приводом до суперечок і дискусій, часто неконтрольованих, організованих проросійськими «тролями», - учасниками інформаційної війни.

Голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський зауважив, що сучасні українські письменники, як і політики, не завжди чесні, а також різні за поглядами, і ці погляди не завжди проукраїнські, але завдання українського письменника – бути чесним перед читачем і собою, викривати фальш і облуду, а це означає йти не в такт із владою. Крім того, він закликав скликати загальноукраїнську конференцію, присвячену питанню захисту української мови, залучивши до обговорення не лише наукові інститути, а й політичні партії та громадські організації.

Доктор наук із соціальних комунікацій, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, письменник Ігор Павлюк на прикладі власного життєвого, творчого досвіду зазначив: українська держава не сприяє, а гальмує саморозвиток і самореалізацію української людини, цілеспрямовано й упереджено знищуючи те, що впродовж віків дозволило українцям вберегти свою ідентичність.

Виступи, доповіді, присвячені проблемам захисту й утвердження української мови, виголосили також доктор філологічних наук, професор Лариса Мороз, кандидат філологічних наук Роксана Харчук, головний редактор журналу «Культура й життя» Євген Букет, кінорежисер Леонід Мужук, редактор «Слова Просвіти» Любов Голота, інші вчені, політики, громадські діячі. Визначальна ідея доповідей, виступів, реплік, озвучених під час конференції, – утвердження української мови в науковому, освітньому, медійному просторах. Неувага до захисту української мови владних структур, зокрема Президента, зневаження основних законів утвердження української мови, порушення мовних прав, мовна дискримінація, зросійщення культурного і медійного простору – далеко не повний перелік проблем, знайомих чи не кожному, для кого українська – рідна. По закінченню конференції учасники написали звернення до Президента з вимогою виконувати власний обов’язок – захистити державну мову та зупинити тотальну «росіянізацію», що загрожує існуванню держави, а також озвучили план подальших заходів та акцій, спрямованих на захист української мови, культури, науки. Після проведення науково-практичної конференції, 26 лютого, у Всеукраїнському прес-центрі «Укрінформу» відбувся круглий стіл «Мова – консолідуючий чинник української нації і нова хвиля русифікації», під час якого, у присутності національних ЗМІ, промовці висвітлили деякі проблеми, порушені на конференції, та ухвалили звернення до Президента.

 

Вадим Василенко,

кандидат філологічних наук

молодший науковий співробітник

Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

 

 

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ