1. Як ви оцінюєте стан дослідження проблематики українського шістдесятництва? Які лакуни, на вашу думку, потребують подальшого дослідження та поглибленого осмислення?
Існує методологічна база – фундаментальні дослідження Л. Тарнашинської. Щодо окремих напрямів, то вагомі результати є у літературознавстві, дещо менші – хіба з кількістю публікацій, але ґрунтовні – у мистецтвознавстві та кінознавстві, історії науки. Можливо менші результати – у музикознавстві, театрознавстві, царинах балету, художньої фотографії тощо. Хотілося б підкреслити, що шістдесятництво можна розуміти і у ширшому контексті – як відторгнення імперської ідеократичної системи, сталінізму значною частиною суспільства.
2. Українське шістдесятництво VS імперська культура: якими, з погляду сьогодення, були здобутки і втрати?
Шістдесятники не були однозначною опозицією імперській культурі, не були групою чи напрямом. Коректним було б вивчати не цілісний процес, а сукупність тенденцій. Тому про здобутки і втрати доводиться говорити на рівні багатьох соціальних та культурницьких мікропроцесів.
3. Яка роль українського шістдесятництва в утвердженні національної ідеї?
Роль українського шістдесятництва принципово важлива, як і деяких інших суспільно-політичних течій.
4. Чи справді «гріх» національної заангажованості є настільки драматичним для поетики шістдесятництва, як це намагаються представити окремі дослідники?
Стикаємось з плюралізмом підходів та оцінок. Є дослідники, які вважають шістдесятників недостатньо національно заангажованими.
5. Українське шістдесятництво як інакомислення та «дозвільна» політика влади: уроки, передбачення, застороги.
У надзвичайно жорсткій квазірелігійній ідеократичній системі здоровий глузд часто ставав інакомисленням. Втім, маємо принципову складність, мало не парадокс – влада була здатна до гнучкого тактичного маневрування.
6. На вашу думку, нові дослідження з проблематики шістдесятництва «працюють» на міфологізацію чи деміфологізацію цього явища?
Термін міф у багатьох публікаціях про шістдесятництво набув розмитого та невизначеного значення. Варто було б критично і кваліфіковано на семінарі, який би був спеціально присвячений цій проблематиці, проаналізувати позицію, як правило публіцистів, які говорять про міфологізацію шістдесятництва.
7. Наскільки органічною чи штучною була/є теза щодо шістдесятництва як боротьби «батьків і дітей», наскільки відповідала вона природі цього явища і чи не має вона продовження зі знаком мінус у наступних поколіннях?
Якщо ґрунтуватись на історико-соціологічному підході, то шістдесятники були повоєнним, післясталінським поколінням. Вони більшою чи меншою мірою, часто з різних позицій відмежовувались від тої ірраціональної макабричної доби.
Ця теза не є штучною, якщо батьки були переконаними сталіністами, хоча могли різко критикувати Сталіна з так званих ленінських позицій..
8. Чи поділяєте ви думку про спадкоємність літературного процесу – навіть у випадку, якщо наступники демонстративно відмежовуються від попередників?
Поділяю. Культура в усіх її проявах спадкоємна. Варто проаналізувати випадок, який вважається мало не граничним – контркультуру гіппі.
9. Чи живі в нашому суспільстві ідеали шістдесятництва?
Один з основних напрямів шістдесятництва – «група І. Світличного, Є. Сверстюка, І. Дзюби, В. Чорновола, А. Горської, М. та Б. Горинів» стояла на позиціях верховенства права, демократичних свобод та відкритого суспільства. Ці ідеали живі. Романтичний ідеалізм, який також був притаманний шістдесятникам, відійшов разом з ними.
10. Чим, на вашу думку, викликане поступове згасання інтересу наших сучасників до цього явища? Чи, на вашу думку, це не так?
Шістдесятництво невмолимо віддаляється у минуле. У ближчому минулому такі події, як підйом 1989-91 рр., здобуття Незалежності, меншою мірою Помаранчева революція. І явища величезного суспільно-історичного значення та емоційної напруги – Революція гідності та війна, що триває.