Українська
4 квітня на Платформі інтермедіальних досліджень відбулася
26 лютого докторантка Інституту літератури канд. філол.
З великою приємністю повідомляємо, що Альманах «Вічність
Щорічні заходи ЦДЛФ — приклад сталого розвитку традиційних
15 січня 2024 року стартував проєкт «Сценічна шекспіріана:
Колектив Інституту щиро радіє успіху наших колег, що за
  • Відкрита лекція Тетяни Рязанцевої «Пам‘ять і час у фотопоезії Олеся Ільченка»
    Відкрита
    4 квітня на
  • Колоквіум про Голодомор у літературі у Франції
    Колоквіум про
    26 лютого
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    6 березня провідний
  • Урочиста академія з нагоди 100-річчя від Дня народження професорки Нонни Копистянської
    Урочиста
    Кафедра світової
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    Дорогі друзі,
  • Презентація альманаху «Вічність трива цей день. Художні хроніки війни»
    Презентація
    З великою
  • Міжнародна конференція «Теоретичні аспекти дослідження літератури фентезі»
    Міжнародна
    Щорічні заходи ЦДЛФ
  • Інтерв'ю з Тамарою Гундоровою:
    Інтерв'ю з
    Пропонуємо Вашій
  • Сценічна шекспіріана: майстер-класи з театральної критики
    Сценічна
    15 січня 2024 року
  • Наші співробітники у другому турі Шевченківської премії
    Наші
    Колектив Інституту
 

Наші видання

amerykanci.jpg

ЄВГЕН ГУЦАЛО – НЕ «МУЗЕЙНИЙ» ПИСЬМЕННИК: тонкий лірик, іронік, аналітик і навіть провидець 14 січня письменнику-шістдесятнику виповнилося б 85 років

 
Євген Гуцало (1937 – 1995), заживши всезагального визнання, здобувся на досить популярне тлумачення його як «народного письменника», народженого на високій хвилі українського шістдесятництва. Звісно, останнє відсилає й до «народних джерел» його прози, й до незаперечної її доступності найширшим колам читачів. Причин може бути, як мінімум, дві: перша – це міцна реалістична основа його ранньої творчості, що (попри закиди тогочасної критики в асоціальності) лежить у річищі соцреалістичної естетики. Друга – яка випливає з першої – це несподіваний різкий відхід від переконливого й апробованого реалістичного стилю з домінуванням лірико-рефлексивного струменя й занурення в поетику химерної (або «ексцентричної», як номінував цей стиль сам Є. Гуцало) прози, заґрунтованої в стихію народного мовлення.
Антропоцентрично орієнтоване покоління шістдесятників уже на початку 1960-х рр. запропонувало суспільству певні антропокультурні параметри буття, що інтегрально становлять певну модель бачення людини у світі. Місце Є. Гуцала у ній вельми помітне: він здобув його письменницькою активністю та послідовною позицією, заґрунтованою в народні джерела світобачення. А це насамперед – природність, органічність буття і (хоч це нібито й парадоксально) соціальна результативність асоціальної людини у її суб'єктивістському вияві. Назва вже першої книжки малої прози «Люди серед людей» виявилася концептуальною: вона окреслила той обшир царини художнього дослідження життя, яка найперше цікавила молодого письменника і де він почувався природно й досить упевнено: герої його розповідей були реальними людьми, вони складали основу того сільського буття, яке давало відчуття тривкості, нездоланності й захищеності «серед людей», собі подібних. Антропоцентризм, заявлений Є. Гуцалом у такий відкритий спосіб, охоплював ціле віяло «людських» ідентифікаційних проблем: це і людина як цінність і самоцінність, вкорінена у рід і родовід, це і міжособистісні комунікативні зв'язки, що передбачає як культуру спілкування, так і потужний морально-етичний підтекст, – і в цьому підтексті виявляється основна спрямованість Гуцала-мораліста, для котрого екологія природи й екологія людини – поняття нерозривні. Письменник виступав проти відчуження від природи, від самої людської сутності, від моралі, мудро й шляхетно пробуджуючи в людині людське. Так через призму цілісності людини й природи виявлявся імператив письменника: гармонія зовнішнього і внутрішнього як запорука високої моральності.
Є. Гуцало вперто шукав нові виражальні засоби – як у сфері жанрових структур, так і в царині художньо-стильових акцентацій, оскільки, на його відчуття, реалістичне «дзеркало» відображення дійсності почало вкриватися густим шаром пилу зужитості. Однак, ставши на шлях химерної, чи, як називав її сам, «ексцентричної» прози, письменник не сподівався на суцільне сприйняття, але вирішив віддатися покликові душі. Маючи вже за сорок, написав роман «Позичений чоловік» (1982; він став складовою частиною трилогії, до якої ввійшли романи «Приватне життя феномена», 1982 та «Парад планет», 1984) і, оскільки критиків виявилося достатньо, був щиро вдячний за схвальне поцінування М. Бажану, Ліні Костенко, М. Вінграновському. Однак назагал несподіваний перехід Є. Гуцала від конкретно реалістичних форм відображення життя до форм «ексцентричних», бурлескно-карнавальних, іронічно-поблажливих акцентацій можна пояснити не тільки певною художньо-стильовою вичерпаністю, а й, очевидно, філософською налаштованістю і станом його внутрішнього світу.
З часом письменник відходить і від цього екзотичного пласту своєї прози й шукає власного, ширшого виходу «за межі буденності» – це закономірно приводить його до пошуку родового й цивілізаційного виявів буття, що пізніше, в 1990-ті рр., втілилося в цикл гостропубліцистичних статей з історії нашої державності. Так апологія дому трансформувалася в нього в апологію національного дому, де Україна постає в усьому конгломераті історичних і геополітичних проблем. Публіцистична іпостась письменника розкрила нам мудрого аналітика, глибокого діагноста, знаючого історика, гострого публіциста. Фактично бачимо діапазон розвитку, який можна означити так: від «орди туману» до «Ментальності орди», де першу метафору взято з ліричного оповідання «Концентричні кола осені», а друга – назва книжки статей, котра побачила світ після його смерті (1996). Створюючи справжній гімн осені у всіх її живописних виявах динаміки й трансформації, письменник відтворював словом імпресіоністичний «настрій» природи: «…А потім – кочівницька орда туману, його завойовницька мла тане, розсіюється, відступає повсюдно: у полі, в лузі, в лісі. Течія річки поголубішала, стала якась пристрасніша й спрямованіша в своєму русі, наче той рух набрав чіткої мети…» (Гуцало Є. Вибрані твори в 2-х т. – Т.2. С. 440).
Несподівана для Гуцалового читача книга «Ментальність орди» (К.: Вид. центр «Просвіта», 1996) – це особливо актуальний нині аналітичний розмисел про джерела російської загарбницької політики з глибоким аналізом історичних і літературних джерел, фактів, достеменним знанням історичних реалій та їх інтерпретації минулими й сучасними «коментаторами» від російської експансіоністської ідеології. «Євразійський простір» у потрактуванні його апологетів, – пише Є. Гуцало, – це, на мою думку, філософія орди і «географічний факт» (П. Чаадаєв) таки орди, яка нині перебуває й завтра хоче перебувати ордою» (стаття «Ментальність орди, або ж творення «Євроазійського простору»») (С. 34) – ця студія була вперше надрукована 1994 р. в «Літературній Україні» і, як бачимо нині, виявилася аналітико-провидницькою, застережливою. Вже самі назви статей цієї книги говорять самі за себе: «Буслаєвщина, або ж не вздовж, а впоперек каменя», «Безодня, або ж Іван Грозний: «все воры»», «Оргія, або ж ефект мухомора», «Гусячі багнети, або ж Г.Державін: «Поля и грады – стали гробы», «Знак Чечні», «Знак Хіви», «Раби рабів, або ж «Какую Россию мы потеряли?»: вражаюча джерельна база, вміння подивитися на факт через призму історичного досвіду, лаконічність і переконливість – усе це характеризує Є. Гуцала як публіциста високого ґатунку, котрий зумів у час X зосередитися на історичному минулому й тривожних симптомах його сьогодення й застерегти українське суспільство від легковажної недалекоглядності.
Так Є. Гуцало проходив свій непростий шлях від тонкого лірика-імпресіоніста до глибокого аналітика, являючи справжній, не трибунний, не показовий, а природний, «сродний», на рівні «письменницької робітні», патріотизм.
Людмила Тарнашинська
Детальніше про творчість Є. Гуцала див.: Л. Тарнашинська. Долання себе самого: траєкторія пошуку Євгена Гуцала. У монографії: Л. Тарнашинська. Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поетикальний аспекти). Вид. друге, доп. – К.: Смолоскип, 2019. С.345-375.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ