Інститут літератури

Вельмишановна Ліно Василівно!

Дозвольте в цей благословенний час пробудження натхненно оспіваної Вами природи сердечно привітати Вас із Вашим березневим ювілеєм. Ваше тріумфальне входження в українську літературу середини ХХ століття і подальший гідний шлях до вершин поетичної майстерності завжди викликали й викликають щире захоплення. Ваша поетична Муза, строга й вишукана, повсякчас нагадує нам, Вашим шанувальникам, що Ви, Маестро Поезії, – одна з-поміж небагатьох в українській культурі аристократок духу, котрій під силу не тільки «трощити стереотипи», а й щораз повертати українську душу до джерел, нагадувати про гірку ціну втрат, поразок і невідворотність перемог, плекати людське в людині й задавати високий рівень морально-етичних чеснот.

Мужньо, гідно, чесно й шляхетно йдете Ви обраною дорогою, ім’я якій – українська Поезія. Протягом усього життя зберігали Ви горду поставу й не хилилися під нещадними вітрами історичних крутозламів та оманливої кон’юнктури, напрацьовуючи «біцепси душі» в нелегких «умовах заблокованої культури». Мало хто зрівняється з Вами у виваженості думки й точності вислову, у філософській насиченості й глибині поетичного слова, у послідовності громадянської позиції й у державницькій прозірливості, – рівно, як і в силі й твердості характеру, що допоміг Вам завжди залишатися собою, не зрадивши ні на грамину своїм принципам. Незмінне почуття гідності й самоповаги не дозволяло Вам розмінюватися на марнотності світу цього, даруючи «строгу радість – взять трамплін рекордний». І їх, цих рекордних трамплінів, узято Вами чимало. Ваші книги, Ліно Василівно, серед яких найвідоміші – «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», «Вибране», «Берестечко», «Річка Геракліта», «Мадонна перехресть», «Записки українського самашедшого», на які завше з нетерпінням чекали читачі, – вписані золотими літерами в історію української літератури ХХ-ХХІ століть. У часопросторі, окресленому «берегами вічної ріки», де «душа тисячоліть шукає себе в слові», під високим небом надій і сподівань на українську Незалежність і свободу витворили Ви свій «сад нетанучих скульптур», який дорівнявся до вершин світової поезії. І ми, Ваші шанувальники, пишаємося цим!

Ви – Поетеса, котра оспівувала у своїх творах Людину у ландшафті  суворих викликів часу  й відповідального вибору моральних чеснот, із початком війни України в ХХІ столітті знову гордо заявили про нескореність ворогові та віру в силу духа рідного народу, оспівали мужність воїнів, котрі пішли захищати батьківську землю, «щоб Україна не була розп'ята», написавши при цьому непроминущі афористичні рядки: «Колись була Мадонна Перехресть,/ Тепер у нас Мадонна Бомбосховищ».

Щиро бажаємо Вам, щоб під «замисленим небом/ на чорних вітрах світових веремій,/ і в сутичці вічній святого з ганебним», усупереч усім вереміям народжувалися нові наснажені й світлі рядки, а високе Ваше небо – без тривожних сполохів і громовиць – було прихильним до Вас і до Вашої невтомної Музи, котра нині, на жаль, мусить кров’ю писати рядки: «Війна малює кров’ю акварелі./ Її палітра – попіл пожарищ./ Її пейзаж – руйновище кварталів./ Порожніх вулиць вицвіла пастель./ Хіба що десь крізь стогін з-під завалів/ якийсь тюльпанчик раптом проросте».

Даруючи Вам весняні тюльпани, котрі попри все заквітчали березневий Київ, хочемо побажати Вам, дорога Ліно Василівно, міцного здоров’я, довгих і мудрих літ під мирним небом незалежної України, котра постане з попелу руйновищ ще прекраснішою, аби надихати на поезію молоде покоління. Адже ми разом з Вами неспростовно віримо в те, що «над Києвом очі святої Софії/ спопеляють навіки новітню орду».

Хай береже Вас Господь. Слава Україні! Слава її Героям і її Поетам!

Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України Микола Жулинський та колектив Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України,

Центр дослідження українського шістдесятництва