Інститут літератури

7 квітня виповнилося 80 років Василеві Голобородьку - поетові, лауреату Державної премії України імені Тараса Шевченка (1994, за збірку «Ікар на метеликових крилах» і «Калина об Різдві»), літературної премії ім. В. Симоненка (1988), дисиденту, фундатору «київської школи» української поезії. Вірші почав друкувати з 1963 в періодиці, зокрема в газеті «Літературна Україна», журналі «Дніпро». Перша поетична збірка «Летюче віконце», підготовлена до друку в київському вид-ві «Молодь», була знищена вже набраною для друку в 1965 (існувала у самвидаві, у рукописній і машинописній формах; вийшла 1970 в США в еміграційному вид-ві «Смолоскип»). З 1969 до 1986 твори Голобородька не друкувалися в Україні, але мали резонанс в еміграції. Першою друкованою книжкою в материковій Україні став «Зелен день» (1988). Загалом у поетичному доробку Голобородька більше 10 оригінальних збірок, а також книг вибраного. З 2000-х років вивчає українську міфологію і фольклор (монографія «Зміст української народної казки», 2020). Поезія Василя Голобородька змінила уявлення про саме поняття мистецького вислову. Він автор, який бачить «внутрішню “душу” речей», «багато в малому, безмірне – в обмеженому, дивовижне й фантастичне – в звичайному і побутовому», - так писав про нього Іван Дзюба. Крім того, Дзюба спостеріг у поезії Василя Голобородька нові естетичні принципи, зокрема дистанціювання від масштабних «світових клопотів» і громадянських мотивів і оживлення світу анімістичних уявлень про природу (принцип «наївного сприймання»), використання елементів українського фольклору (казки, загадки, думи) і прийому метафоричного одивнення («відкриваються дивні світи, сховані в найбуденніших речах, що нас оточують»). Богдан Бойчук уважав, що фольклорні елементи в поезії Василя Голобородька «проходять через призму творчої індивідуальности поета, набираючи нових форм, нового значення і нового кута бачення світу (через них). Часто вони ніби відбивають глибини підсвідомого чи краще відкривають читачеві щілини до підсвідомого чи до сновидінь». Поетичне мислення Голобородька інтуїтивно-чуттєве і вирізняється посиленою асоціативністю, анімістичними й тотемними уявленнями, що надає його поезіям відчуття первозданності, зокрема й через те, що у своїх творах він реконструює давній світогляд, закони первісного мислення. Василь Голобородько звертається до фольклору, аби знайти в ньому автентичність вислову й оригінальність образів, яких бракувало українській поезії, а також зрозуміти природу «української душі». Автор не уникає дидактичності, морально-етичних, політичних тем і суспільних проблем, зокрема у збірці «Слова у вишиваних сорочках» (безглуздість служіння фальшивій, антигуманній ідеї, трагедія денаціоналізації, втрати людської гідності). У виборі поетичної форми він віддає перевагу верлібру зі своєрідною структурою, закоріненою в усну народну творчість, передусім думу з її мелодикою і речитативністю, народних замовлянь з їх численними повторами й самоповторами. Основний засіб його поетичного мовлення – складна за конструкцією метафора, схожа, за спостереженням Богдана Бойчука, на двоповерхову, як трипільські будинки, споруду: її «нижній поверх дуже маленький, а вищий такий великий, як людський світ, як серце поетове, як справжня поезія». Автор використовує прийоми «потоку свідомості», кінематографізму, елементи футуризму, «наївного малярства». Його поезії властива зорова виразність і живописність образів, прагнення відійти од штучності поетичної мови і наблизитись до природності (органічності) вислову. Ідейно й тематично, у плані жанру і стилю збірки Василя Голобородька не відображають послідовно його поетичної еволюції; опубліковані із запізненням, його книги (передусім 1990-х і 2000-х) містять вірші різних років; за хронікальним і циклічним принципами упорядкована лише збірка вибраного «Ми йдемо» (2005). Творчість Василя Голобородька – це не лише художнє вираження внутрішнього світу поета, а й глибоке філософське і соціальне дослідження, яке запрошує до роздумів про місце людини у світі та її взаємозв'язок із природою і культурою. Дякуємо Вам, пане Василю, за те, що не зрадили Слово, коли це було найважче. За чесність і простоту, що виявилися найвищими формами складного. З ювілеєм!
Вадим Василенко –
від імені колективу Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України