27 січня 2026 року в межах програми SEMINARIUM, організованої Українським науково-дослідним та освітнім центром вивчення Голодомору, відбулося надзвичайно змістовне й інтелектуально насичене засідання на тему «Смак голоду, тирана торжество…»: шекспірівський «Гамлет» в осмисленні тоталітарного імперського минулого, викликів сьогодення та європейського майбутнього України». Ця подія стала переконливим прикладом того, як класика світової літератури здатна відкривати болісно актуальні сенси й слугувати мовою осмислення травматичного історичного досвіду на рівні високої гуманітарної рефлексії.
Центральною постаттю дискусії став валлійський журналіст Ґарет Джонс, про якого йшлося у ґрунтовній доповіді кандидата історичних наук, доктора політичних наук Владислава Гриневича. У 2023 році у видавництві «HREC PRESS» побачив переклад книги Рея Ґамаша «Ґарет Джонс: свідок Голодомору», здійснений В. Гриневичем, І. Андрущенком, Є. Лясковським. Праця Рея Ґамаша розкриває життєвий шлях британського журналіста та його сміливу місію донести світові правду про голод, спричинений сталінською політикою. У березні 1933-го Ґарет Джонс на власні очі побачив пекло Голодомору в Україні. В умовах, коли радянська пропаганда працювала на повну потужність, замовчуючи геноцид українського народу, він обрав шлях морального опору.
Цікаво, що ключем до осмислення цього злочину для британського журналіста став саме «Гамлет» В. Шекспіра, а точніше – маловідоме Перше кварто 1603 року. Для Джонса шекспірівський текст виявився етичним орієнтиром: як наважитися сказати правду про злочин, якого «офіційно не існує»? Саме в цій версії всесвітньовідомої трагедії є такі маловідомі рядки монологу данського принца: «Чи став би хто терпіти // Удари долі, світу марноту, // Презирство сильних, злобу злидарів? // Образи вдів, покривдження сиріт, // Смак голоду, тирана торжество, // І тисячі страждань окрім того?» (Переклад Владислава Гриневича).
Показово, що «Гамлет» тривалий час залишався небажаним для постановки в Радянському Союзі: здатність героя мислити, сумніватися та ставити незручні запитання підривала саму логіку диктатури та міф про незаперечну правоту лозунгів, тез та ідеологічних приписів радянського режиму.
Про історичну долю української гамлетіани, сповненої драматичних колізій, йшлося у інформаційно насиченій доповіді професорки Наталії Торкут – старшого наукового співробітника Інституту літератури НАН України, керівника Українського шекспірівського центру. Її виступ поєднав історичну та літературознавчу перспективи та був зосереджений на українській гамлетіані, яка і в часи Російської імперії, і в умовах радянського тоталітаризму виступала формою потужного культурного спротиву. Запропоноване прочитання «Гамлета» як інтелектуального коду європейської культурної ідентичності та водночас як інструменту осмислення українського досвіду апропріації Барда – від часів окупації російською імперією до сучасної війни росії проти України – вкотре засвідчило, наскільки живим і дієвим може бути текст Шекспіра в часи екзистенційних викликів.
Не менш цікавою була й лекція професора Юрія Ковбасенка, президента Української асоціації викладачів зарубіжної літератури, який висвітлив низку питань, пов’язаних з місцем найвідомішої з-поміж шекспірівських трагедій в українських освітніх програмах. Порівнюючи різні парадигми шкільної літературної освіти, він переконливо продемонстрував, наскільки важливим є цей твір для формування критичного мислення старшокласників. Особливу увагу було приділено проблемі вибору оптимального перекладу трагедії для вивчення в школі.
Виважена й концептуально точна модерація професора Рівненського державного гуманітарного університету Ірини Захарчук об’єднувала всі доповіді у цілісний наратив, а долучення до дискусії доктора історичних наук, провідної наукової співробітниці Інституту історії України НАНУ, директора Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору Людмили Гриневич сприяло формуванню дискусійного простору, в якому народжувалися цікаві ідеї міждисциплінарного характеру.
Захід переконливо продемонстрував, що шекспірівська традиція в Україні – це не музейний артефакт, а живий простір осмислення пам’яті, свободи й гідності. Щира подяка організаторам і доповідачам за інтелектуальну подію, яка не лише поглиблює наукову рефлексію, а й укріплює наше відчуття культурної та європейської суб’єктності України.
Бричка Максим – аспірант відділу зарубіжних та слов’янських літератур Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
