З нагоди попереднього ювілею у 2016 р. вийшов у світ збірник “Мандруючи світами і віками”; на пошану Юрія Володимировича до збірника подали свої наукові розробки на теми старожитньої книжності три десятка літературознавців України, Хорватії, Польщі, Німеччини... Заголовок колективної праці влучно окреслює дві важливі іпостасі неординарної особистості Ю. Пелешенка ̶ невтомного мандрівника географічними просторами достоту загратованого колишнього С#Р#С#Р, а від 1991 р. ̶ нестримного гомовіатора, від homo viator, людини, яка постійно перебуває у пошуках нових вражень і знань... Юрій Володимирович шукав їх по цілому світу: від Карелії і Білого моря до Владивостока і Сахаліна, гостював у чукчів і евенів, простував пустелями й степами Казахстана й Туркменістана... У Європі перетнув кордони більшості країн, з Британією і Скандинавією включно... Був на Балканах, у Західній і Центральній Європі, на Канарах і Мадейрі. Практично скрізь! ̶ підсумовує свої знання про колегу Г. Нога.
В юності дух гомовіатора привів столичного школяра до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, з якого студент Пелешенко вийшов дипломованим філологом-славістом, викладачем сербсько-хорватської мови та літератури. Дипломований славіст чи не десять років відпрацював під омофором Кобзаря в Державному музеї Т. Шевченка, звідки, можливо, й прийшло до нього поетичне натхнення, щоб перегодом утнути й видрукувати власну збірку поезій “Сузір'я гончих псів”, Київ, 1998; з лаконічною але вельми влучною передмовою Миколи Ільницького “Запорука тривалості”.
Певну повстримність і реалізовану тривалість (послідовність, вірність) Ю. Пелешенко виявив як науковець Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де він обрав дві на той час помітно занедбані наукові стежини ̶ оригінальну й перекладну книжність епохи Середньовіччя, власне проблему взаємопроникнення між православно-слов'янськими літературами цієї ж доби. 1987 р. була захищена кандидатська, а 2004 р. докторська дисертації, обидві на матеріалі середньовічної писемності ХІІІ-ХV ст. Поміж ними в 1997 р. Ю. Пелешенко здобув ступінь доктора філософії (PhD) у галузі літературознавства в Українському вільному університеті (Мюнхен, Німеччина): ось відтоді бере початок його неподоланний інтерес до Григорія Цамблака. Сьогодні Юрій Пелешенко — доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник відділу давньої української літератури академічного інституту, відомий український медієвіст, автор індивідуальних та колективних наукових монографій, співавтор і науковий редактор багатотомних видань, зокрема першого тому дванадцятитомової Історії української літератури (К., 2014), автор близько 200 наукових статей, учасник зарубіжних і вітчизняних наукових конференцій з'їздів і симпозіумів. У знаного вченого є учні й послідовники, та найбільше життєве й професійне досягнення — його родина, дружина пані Наталя, кандидат філологічних наук, викладач НауКМА, та їхня спільна донька панна Олена Пелешенко, старша викладачка кафедри літературознавства імені Володимира Моренця того ж таки вузу, до слова — постійна учасниця щорічних наукових семінарів нашого відділу давньої української літератури.
Дорогому ювілярові і його родині співробітники Інституту літератури, зокрема і його рідного відділу, зичать сил і натхнення до праці на многії і благії літа під мирним небом вічної України !!!
