Українська
5 листопада 2026 р. у Музеї книги і друкарства України
Шановна Раїсо Валентинівно! Для багатьох із нас Ви – не
З нагоди попереднього ювілею  у 2016 р.  вийшов у світ 
Цьогоріч останній день передостаннього місяця літа став не
Докторка філологічних наук, старша наукова співробітниця і
  • «Жінки свободи: українські дисидентки»: в Одесі відбувся міжнародний форум, присвячений жіночому виміру дисидентського руху
    «Жінки
    12 листопада 2026
  • Лекція почесного професора Джеремі Адлера
    Лекція
  • Науковий семінар
    Науковий
    6 листопада 2026
  • Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України — 100 років
    Інституту
    5 листопада 2026 р.
  • Вітання з ювілеєм Раїсі Мовчан
    Вітання з
    Шановна Раїсо
  • «Аспіранти Інституту Тараса Шевченка в діаспорі: імена, долі, наукова спадщина»
    «Аспіранти
    Шановні колеги,
  • «Гойдайте ж кличний дзвін!»: в Інституті літератури відбулася міжнародна конференція до 120-річчя Олени Теліги
    «Гойдайте ж
    6 жовтня 2026 р. в
  • ВІТАЄМО З ЮВІЛЕЄМ ЮРІЯ ПЕЛЕШЕНКА
    ВІТАЄМО З
    З нагоди
  • Вітаємо Романа Кисельова з ювілеєм!
    Вітаємо Романа
    Цьогоріч останній
  • До ювілею докторки філологічних наук Алли Швець
    До ювілею
    Докторка
 

Наші видання

metodolpgii.jpg

Це книжка про ситуацію переходу і  культурну свідомість на початку нового міленіуму в Україні, зокрема між двома Майданами.  У ній три головні теми: постколоніальні травми, які на початку ХХІ століття виявляються у стосунку до минулих імперій та старих історіографічних наративів; посттоталітарна свідомість, що постає в соціокультурних розривах, постколоніальній обра́зі (ресентименті) й генераційних кризах; і генераційна постпам’ять що служить засобом долання розломів і травм соціокультурної та фамільної історії. Тамара Гундорова аналізує колоніальні наративи та феномен ресентименту, міжгенераційну травму, що тінню нависає над сучасністю, і явище постпам’яті, яке відлунює в магічному реалізмі сімейних епопей і драм. Чорнобильський катастрофізм стає тлом для зустрічі шістдесятників і дев’ятдесятників у дискусії про право свідчити, а клоунеса-лялька Вєрка Сердючка служить медіатором між різними полюсами транзиту — радянським і пострадянським, центром і провінцією, «совком» і «шоубізом».

Найвизначнішою рисою транзитної культури є те, що вона не лише окреслює історичну епоху чи відтинок часу, хоча історичні, соціальні й політичні реалії також впливають на неї. Транзитна культура є типом культури, яка проявляє ситуацію переходу і змін, коли програмується нова свідомість і актуалізуються травми минулого, котрі пронизують і деформують тіло сучасності.

У книжці аналізуються  основні романи другого десятиліття Незалежності: «Музей покинутих секретів» (2009) Оксани Забужко, «Ворошиловград» (2010) Сергія Жадана, «Записки українського самашедшого» (2010) Ліни Костенко. Фокусом дослідження  стають пошуки осьового часу національної історії, що сполучає минуле і сучасне та поєднує містичними зв’язками різні генерації. Особливого звучання набуває тема «останнього радянського покоління», яке відвойовує право на історію і біографію та вростає у «свою територію». Йдеться також про посттоталітарну біополітику «хворого тіла» і про «лузера» як архетип покоління 2000-х, що маніфестує важливі нонконформістські ідеї та стає емблемою постколоніальної бездомності.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ