У монографії розглянуто твори українського прозаїка Василя стефаника (1871–1936), жанрово-стильові особливості яких, зокрема потужна лірична складова, дозволили самому автору кваліфікувати їх як поезії в прозі. За життя письменника ці твори так і не вийшли окремим виданням. Пізніше поезії в прозі В. Стефаника друкувалися спорадично й розрізнено. Усебічно дослідивши спадщину митця, авторка встановила повний корпус цих творів, визначила їх остаточну авторську редакцію, уточнила датування та інші текстологічні параметри, запропонувала цікаву літературознавчу інтерпретацію.
Дослідження проведено на базі архівних джерел відділу рукописних фондів і текстології Ін-ту л-ри (Ф. 8 (В. Стефаник. 1898–1925 рр.; ф. 14 (О. Кобилянська). 1875–1963 рр.).
На думку В. Єрмак, за чергову реалізацію свлєї «ідеї фікс» (підготувати до друку книжечку поезій у прозі) В. Стефаник узявся в 1900 р., коли вже видав дві збірки новел – «Синя книжечка» (1899) та «Камінний хрест» (1900). Того ж року письменник збирався підготувати до друку ще дві книжки. Першою з них була збірка новел «Дорога» (1901). Другою – заплановане видання творів, на жанрову належність яких указувала його авторська назва – «Поезії в прозі».
О. Кобилянська називала свої поезії у прозі «річ настрою», «каплі моєї крові», бо створювала їх у хвилини, коли відчувала себе скривдженою. Таких моментів у житті Стефаника було також доволі. Очевидно, тоді брався за перо і писав «самому собі», виливаючи на папір те, що не можна було вимовити й виплакати.
В. Стефаник дружив з художником І. Трушем. На жаль, мрія Стефаника видати збірочку ліричних мініатюр в оздобленні І. Труша так і не здійснилася. Письменник змушений був припинити роботу через погіршення стану здоров’я. Лікарі категорично заборонили йому займатися творчою працею. Він скаржиться на часті нервові напади, що спричиняють глибоку депресію та виснаження.
В. Єрмак приділяє увагу таких поезіям у прозі: «Амбіції», «Чарівник», «Ользі присвячую», «У воздухах плавають ліси...», «Городчик до бога ридав...», «В ночи», «Раненько чесала волося...», «Вітер гне всі дерева...», «Вечір. Ми йдемо...», «Старий Ч-ій...», «Старий жебрак стоїть...», а також аналізує історію видань поезій у прозі В. Стефаника.
