Харчук Р. Шевченко, його читачі й нечитачі у ХІХ ст.: Монографія. ‒ Київ: НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2021. ‒ с.
У центрі дослідження знаходяться реальні читачі Шевченка, українські інтелігенти, які зрозуміли поета і його твори, нечитачі ‒ маса селян, котрі Шевченка не могли прочитати, бо були неписьменними, й ті інтелектуали, що поетову творчість прочитали, але не зрозуміли, як сучасники поета, так і представники наступних поколінь, як на Наддніпрянщині, так і в Галичині ХІХ ст. Авторка розглядає рецепцію творчості Шевченка на підставі найрепрезентативніших джерел особового походження: листування, щоденники, спогади, автобіографії, зауважуючи й наступну інтерпретацію ‒ не тільки літературно-критичну, а й словникову, публіцистичну, мистецьку, історичну, політичну. У реконструкції нечитача використано не тільки джерела особового походження, яких обмаль, а й джерела інтерпретаційні: полемічні, наукові праці, що залишаються поза широким науковим обігом, але свідчать про існування малоросійської чи москвофільської, тобто русофільської з нинішньої перспективи рецепції й інтерпретації поета на Наддніпрянщині й в Галичині ХІХ ст. В основі розуміння‒нерозуміння Шевченка, як випливає із цього дослідження, лежить культурна й політична ідентичність самого реципієнта й інтерпретатора. Окрему увагу приділено екстремальній літературно-критичній інтерпретації Шевченка, що суперечила «горизонту сподівань» читача. У книжці згадано також російську і польську рецепцію й інтерпретацію, щоб показати: творчість Шевченка долала етнічні межі.
