Відділ рукописних фондів і текстології

Довідки щодо обслуговування читачів відділу за тел. 279 04 88.

Основні завдання відділу

Склад відділу

Бурлака Галина Миколаївна — кандидат філологічних наук, завідувачка відділу.

Лисенко Наталія Іванівна — кандидат філологічних наук, вчений хранитель фондів.

Коцюбинська Михайлина Хомівна — кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник.

Мірошниченко Лариса Петрівна — кандидат філологічних наук, провідний науковий співробітник.

Стус Дмитро Васильович — кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник.

Шацька Альбіна Оганесівна — кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник.

Баштова Надія Григорівна — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Кисельов Роман Євгенович — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Маслянчук Тетяна Володимирівна — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Диба Алла Георгіївна — молодший науковий співробітник.

Чернишенко Ірина Іванівна — завідуюча читальним залом.

Гурєєва Лілія Миколаївна — головний спеціаліст.

Кропивка Зоя Георгіївна — головний спеціаліст.

Ріпенко Алла Вікторівна — спеціаліст 1-ї категорії.

Гавришкевич Сергій Миколайович — інженер по збереженню архівних матеріалів.

Бербенець Дмитро Сергійович — інженер-системотехнік.

Наукова робота відділу

Відділ розпочав роботу у 1926 р. водночас зі створенням Інституту Тараса Шевченка.

На сьогодні фонди відділу є найбільшим в Україні спеціалізованим зібранням матеріалів з історії української літератури. Докладний опис зібрання містить „Путівник по фондах відділу рукописів Інституту літератури” (К., 1999).

У відділі працювали відомі вчені Ієремія Якович Айзеншток, Агапій Пилипович Шамрай, Сергій Дмитрович Зубков, Микола Єфремович Сиваченко, Федір Петрович Погребенник та ін.

Працівники відділу брали участь у підготовці академічного зібрання творів Тараса Шевченка, науково-критичних видань творів Євгена Гребінки, Марка Вовчка, Леоніда Глібова, Анатолія Свидницького, Панаса Мирного, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Павла Тичини, Максима Рильського, Василя Стуса та інших класиків українського письменства. За участь у підготовці 50-томного Зібрання творів Івана Франка Н. О. Вишневську відзначено Державною премією України ім. Т. Шевченка (1988). У відділі нині працюють лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка М. Х. Коцюбинська, лауреати премії ім. Григорія Костюка А. О. Шацька, Г. М. Бурлака та Н. І. Лисенко.

У 1930—1931 рр. відділ видавав науковий часопис „Літературний архів”, у 1956—1957 рр. — збірник „Літературна спадщина” (вийшло чотири томи). У 1968—1989 рр. видано шість випусків наукового збірника „Питання текстології”. Від 2004 р. видається науковий збірник „Спадщина: Літературне джерелознавство. Текстологія” (вийшов один том).

Індивідуальні монографії працівників із текстології та літературного джерелознавства:

Планова тема відділу: „Іван Франко та його доба: джерелознавчий аспект” (2005—2007 рр.). Результатом її виконання має стати видання „Опис бібліотеки Івана Франка” та інші праці.

Історія формування рукописних фондів Інституту літератури

Відділ рукописних фондів та текстології (далі — ВР) є найбільшим в Україні сховищем рукописів письменників-класиків та інших матеріалів з історії української літератури нового часу. Десятки тисяч документів, зосереджених у його фондах (понад 100 тисяч одиниць збереження), дозволяють простежити шляхи розвитку українського письменства від останньої третини XVIII ст. до сьогодення і є незамінною джерельною базою, на основі якої здійснюються академічні та науково-критичні видання творів письменників, провадяться дослідження з історії літератури, культури та громадського життя. Займаючи важливе місце в структурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі — ІЛ) і виконуючи особливу роль у його роботі, ВР водночас багатством своїх зібрань виходить за межі локального архіву і має загальнонаціональне значення.

Ядром ВР і його гордістю є шевченківський фонд. 1926 р. до новоствореного Інституту Тараса Шевченка (далі — ІТШ) надійшли на зберігання перші рукописні матеріали, придбані для нього Наркоматом освіти за особистого сприяння наркома Олександра Шумського, — документи з архіву Шевченкового приятеля Миколи Макарова. Це були шість листів Шевченка до Макарова та листи осіб із найближчого поетового оточення — Пантелеймона Куліша, Василя Білозерського, нареченої поета Ликери Полусмак. 1928 р. вчений секретар ІТШ шевченкознавець Ієремія Айзеншток пожертвував ВР два Шевченкові листи до коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова у складі власної колекції автографів українських письменників та діячів культури ХІХ — початку ХХ ст., яка одразу збагатила фонди ІТШ десятками рукописів Куліша, Івана Манжури, Івана Левицького (Нечуя), Якова Щоголева та інших письменників.

Важливими подіями для ВР загалом і шевченківського фонду зокрема стали низка урядових розпоряджень (1929—1933) та академічна постанова (1930), що сприяли возз’єднанню всієї рукописної спадщини поета і зосередженню її в Інституті його імені. Завдяки цим заходам до ВР надійшли рукописи Шевченка, які зберігалися у сховищах різних міст України й Росії, зокрема в Державній бібліотеці СРСР ім. В. І. Леніна, Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна), Інституті російської літератури (Пушкінський Дім) АН СРСР та ін. Історичне значення мало влиття до фондів відділу 1933 р. двох найбільших зібрань архівної шевченкіани, що належали Чернігівському державному історичному музею (колишній Музей українських старожитностей В. В. Тарновського) та Всенародній бібліотеці України. Чернігівська колекція включала автографи поетичних творів (зокрема, рукописну збірку поезій та поем „Три літа”), щоденника й сімнадцяти листів, два альбоми малюнків, офорти, авторські примірники прижиттєвих видань, різноманітні біографічні матеріали, фотографії поета. З ВБУ надійшли рукописи Шевченка, що зберігалися у редактора першого академічного видання творів поета Сергія Єфремова до його арешту 1929 р., і серед них — так звані „Мала [захалявна] книжка” (збірка автографів поезій та поем періоду заслання) та „Більша книжка” (збірка автографів поезій та поем 1858—1860 рр.).

Сьогодні шевченківський фонд містить 933 од. зб., із них понад 180 од. зб. — власне Шевченкові автографи та правлені поетом списки його творів, що становить понад 2800 сторінок тексту. Серед них білові та чорнові рукописи поезій, поем, повістей, щоденника, близько 130 листів Шевченка.

Крім творчих рукописів та особистих документів у фонді містяться матеріали про призначення Шевченка на службу до Університету св. Володимира, заслання до Оренбурзької фортеці, переведення до Новопетровського укріплення, останню поїздку в Україну, видання літературних творів та серії офортів „Живописная Украина”, цензурні переслідування, політичний нагляд, смерть та похорон у Петербурзі. Окрему групу докумен-тів становлять відгуки на смерть Шевченка, описи майна, яке залишилося після його смерті, документи про перепоховання поета в Україні.

Одним із найзначніших надходжень стала 15-тисячна колекція шевченкіани Юра Меженка, яку збирач передав у дарунок Інститутові 1962 р. Вона містить видання творів Шевченка, книжки, які входили до його лектури, літературу про нього, матеріали, що стосуються увічнення пам’яті поета в літературі й мистецтві, тощо.

Довкола шевченківського фонду групуються архіви письменників — сучасників і попередників Шевченка, а також пізніші документальні зібрання, що стосуються вивчення й популяризації Шевченкової спадщини. Серед останніх у ВР ІЛ зберігаються фонди вчених-шевченкознавців Ієремії Айзенштока, Василя Доманицького, Сергія Єфремова, Євгена Кирилюка, Олександра Кониського, бібліографів Федора Сарани, Миколи Яшека, збирачів шевченкіани Миколи Біляшівського та Юра Меженка, великий архів першої Шевченківської енциклопедії.

Значну групу становлять фонди письменників шевченківської доби Ганни Барвінок, Марка Вовчка, Євгена Гребінки, Григорія Квітки (Основ’яненка), Якова Кухаренка, Данила Мордовця, Олександра Навроцького, поетових сучасників та друзів Осипа Бодянського, Федора Лазаревського, Михайла Чалого (останній був, як відомо, і першим біографом Шевченка).

ВР ІЛ посідає великий комплекс документальних матеріалів Пантелеймона Куліша. Особовий фонд письменника в ІЛ відносно невеликий — 194 од. зб. (основна частина Кулішевого архіву перебуває в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського; далі — ІР НБУВ), але в різних фондах ВР зберігається понад 500 його рукописів. Це авторизований список першої редакції повісті „Чорна рада”, автографи поетичних збірок і окремих поезій, поем, п’єс, перекладів та переспівів, „Опыта биографии Н. В. Гоголя”, понад 400 листів.

Передшевченківський період української літератури відображено у фондах Павла Білецького-Носенка, Лева Боровиковського, Миколи Гоголя, Петра Гулака-Артемовського. Виняткову цінність становить фонд Івана Котляревського, який увібрав автографи шостої частини „Енеїди”, „Наталки Полтавки” й „Москаля-чарівника”, а також листи поета.

Давню літературу представлено поодинокими автографами письменників ХVII-ХVIII ст. та великими масивами пам’яток української книжності ХІV—XVIII ст., що зберігаються в зібраннях фондоутворювачів пізнішого часу — Осипа Бодянського та Івана Франка. Один із найцінніших фондів ВР — рукописна спадщина Григорія Сковороди. Фонд створено на основі зібрання учня філософа Михайла Коваленського, пожертвуваного його сином 1875 р. Румянцовському музеєві в Москві, а 1955 р. переданого ІЛ. У фонді зберігаються білові та чорнові автографи поезій, діалогів, філософських трактатів, листи Сковороди (зокрема, близько 80 листів до Михайла Коваленського), а також рукописні редакції відомої біографії філософа, яку написав Коваленський.

Літературу середини та другої половини ХІХ ст. репрезентовано згаданими вище великими архівами Ганни Барвінок, Марка Вовчка, Олександра Кониського, а також Сидора Воробкевича, Панаса Мирного, Олени Пчілки, Михайла Старицького, Осипа-Юрія Федьковича, меншими за обсягом архівними фондами Павла Грабовського, Бориса Грінченка, Наталі Кобринської, Марка Кропивницького, Івана Левицького (Нечуя), Івана Манжури, Степана Руданського, Володимира Самійленка, Якова Щоголева та не виокремленим в особовий фонд значним зібранням рукописів Карпенка-Карого. Уявлення про широке тло тогочасного літературного процесу дають фонди менш відомих літераторів та журналістів, як-от Володимир Александров, Іван Белей, Кесар Білиловський, Андрій Бобенко, Іван Гушалевич, Яків Жарко, Іван Здерківський, Надія Кибальчич (Симонова), Мусій Кононенко, Володимир Лукич, Кость Паньківський, Борис Познанський, Корнило Устиянович.

Окрім особових архівних фондів письменників, ВР ІЛ зберігає значний комплекс документальних матеріалів редакцій часописів та альманахів. Для ХІХ ст. найбільші й найбагатші з них — архіви газети „Діло”, журналів „Зоря” та „Дзвінок”, альманаху „Складка”. (Частини архівів „Діла” й „Зорі” перебувають у ВР Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України; далі — ЛНБ). Крім того, у ВР зберігаються невеликі групи матеріалів з архівів таких часописів, як „Основа”, „Вечерниці”, „Мета”, „Буковина”, „Народ” та ін.

Багато відображено у фондах ВР епоху кінця ХІХ — початку ХХ ст. Її представляють великі рукописні фонди С. Васильченка, Мелетія Кічури, Ольги Кобилянської, Уляни Кравченко, Осипа Маковея, Трохима Романченка, Андрія Чайковського, Любові Яновської, Михайла Яцкова, менші за обсягом фонди Андрія Бобенка, Миколи Вороного, Надії Кибальчич (Козловської), Антона Крушельницького, Архипа Тесленка, Миколи Чернявського. Виняткову цінність мають архіви „покутської трійці” — Леся Мартовича, Василя Стефаника та Марка Черемшини, де зосереджено переважну більшість їхніх творчих рукописів, які дійшли до нашого часу. Багато значних літературних імен цього періоду — Михайло Коцюбинський, Агатангел Кримський, Гнат Хоткевич — увійшли до фондів ІЛ фраґментами своїх доку-ментальних зібрань, іншими частинами володіють споріднені за своїм профілем установи — ІР НБУВ, Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, Центральний державний історичний архів України у Львові, Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського. Велике значення для дослідження літературного життя епохи зберігають фонди періодичних видань — журналу „Рідний край” і газети „Рада” (основна частина архіву „Ради” зберігається в ІР НБУВ), багатий архів провідного літературного журналу того часу — „Літературно-наукового вістника”. Становить інтерес і єдина у своєму роді колекція творів українських поетів кінця ХІХ — початку ХХ ст. (друковані видання та списки), яку зібрав Іван Сабо.

Величезне історико-літературне та громадсько-культурне значення має один із найбільших і найцінніших особистих архівів ВР ІЛ, — архів Івана Франка (5052 од. зб.). У ньому зосереджено не лише творчі рукописи письменника, його багате листування й біографічні матеріали, але й великий масив творчих рукописів багатьох сучасних йому письменників, учених та діячів культури, зокрема значні документальні комплекси Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова й Павла Грабов-ського, що є важливим доповненням до їхніх особових фондів в ІЛ. В архіві зберігаються також матеріали літературних журналів, у виданні яких брав участь Франко — „Друга”, „Світу”, „Житя і слова”, „Літературно-наукового вістника”. Самостійне значення мають зібрана Франком колекція давніх рукописів, згадана вище, і його фольклорна збірка, до якої входять записи, зроблені різними збирачами в різних реґіонах України. Разом з архівом Франка у ВР перебуває його особиста книгозбірня (пoнaд 12500 книжoк, журнaлiв, aркушeвиx видaнь та газетних витинок) — найбільша й найкраще збережена українська письменницька бібліотека кінця ХІХ — початку ХХ ст.

Гордістю ВР є великий (1603 од. зб.) фонд Лесі Українки, в якому зосереджено переважну більшість її творчих рукописів, листування й біогра-фічні матеріали. Довкола фонду поетеси групуються архіви її рідних і родичів (матері Ольги Косач (Олена Пчілка), дядька Михайла Драгоманова, сестер Ольги Косач Кривинюк та Оксани Косач-Шимановської, братової Олександри Косач (Грицько Григоренко)) та дослідників її творчості (Петра Одарченка й Анатоля Костенка).

Громадсько-політичне та культурне життя України другої половини ХІХ — початку ХХ ст. відбито у фондах громадських діячів Михайла Драгоманова, Михайла Павлика та Олександра Русова, лідера галицьких народовців Олександра Барвінського, вчених-філологів Якова Головацького, Омеляна Огоновського та Олександра Потебні, правознавця Олександра Кістяківського, фізика Івана Пулюя, оперної співачки Соломії Крушельницької, бібліографів Івана Левицького та Олекси Назарієва, полтавського видавця Григорія Маркевича. В ІЛ зберігаються заборонені царською цензурою українські рукописи з архіву Канцелярії київського окремого цензора та Комітету драматичної цензури, матеріали архіву Святішого Синоду про цензурні утиски українського друкованого слова, великі архіви першого українського професіонального театру — Руського народного театру у Львові та першого кооперативного видавництва — львівської Українсько-руської видавничої спілки.

Історію збирання та вивчення українського фольклору в ХІХ — на початку ХХ ст. відображено, крім низки згаданих вище фондів (Бодянського, Головацького, Франка та ін.), в особових фондах Володимира Гнатюка, Василя Горленка, Філарета Колесси, а також у не виокремлених у самостійні фонди матеріалах Федора Бодянського, Митрофана Дикарева, Івана Рудченка.

Документи з історії освіти в Україні в ХІХ — на початку ХХ ст. містяться серед архівних матеріалів Ставропігійського інституту у Львові, Пєтра Кеппена, Христини Алчевської, Володимира Дурдуківського, Софії Русової, Володимира Науменка.

Ряд українських письменників початку ХІХ ст., які після поразки Української революції 1917—1921 рр. опинилися на еміґрації (Володимир Винниченко, Петро Карманський, Володимир Леонтович, О. Олесь), представлено у фондах ВР їхніми документальними зібраннями еміґраційного періоду; їхні архіви доеміґраційного часу перебувають в ІР НБУВ та інших сховищах. Картину літературного життя української міжвоєнної еміґрації на Заході доповнюють великі архіви О. Ольжича, чию рукописну спадщину майже повністю зосереджено в ІЛ, та поета-радянофіла Миколи Тарновського.

Літературний процес 1920-х років у Радянській Україні репрезентують значні за обсягом архіви Марка Вороного, Михайла Драй-Хмари, Григорія Епіка, Михайла Івченка, Валеріяна Поліщука, Юрія Яновського і невеликі фонди Мирослава Ірчана, Миколи Куліша, Галини Орлівни, Петра Панча, журналів „Плуг” та „Червоний шлях”. Особливий інтерес для дослідження історії літератури цього періоду становить архів російського перекладача українського походження Павла Зенкевича, в якому збереглися творчі рукописи та листи багатьох українських письменників 1920-х — 1930-х років — Майка Йогансена, Григорія Косинки, Миколи Куліша, Юрія Яновського та ін. Літературне життя Західної України міжвоєнного часу відображено у вищезгаданому фонді „Літературно-наукового вістника” та невеликому архіві Катрі Гриневичевої.

Ряд ключових постатей історії українського письменства доби „Розстріляного відродження”, яким пощастило пережити репресії 1930-х років, представлено у ВР матеріалами їхніх повоєнних архівів. Це стосується фондів Максима Рильського, чий величезний фонд (бл. 11 тис. од. зб.) є найбільшим у ВР, Миколи Бажана, Остапа Вишні, Івана Сенченка, Володимира Сосюри, Павла Тичини. Довоєнні архіви цих письменників загинули (Бажан, Остап Вишня, Рильський, Сенченко, Сосюра) або збереглися лише незначною мірою (Тичина).

Радянську літературу представлено також фондами Олександра Гаврилюка, Ярослава Галана, Костя Герасименка, Петра Голоти, Олеся Гончара, Олекси Десняка, Якова Качури, Петра Козланюка, Арона Копштейна, Івана Кочерги, Степана Крижанівського, Івана Кулика, Миколи Ледянка, Леоніда Первомайського, Степана Тудора, Зінаїди Тулуб, Варвари Чередниченко, Миколи Шпака. Першорядне значення має колекція автобіографій українських радянських письменників та літературознавців, створена Інститутом української літероатури у 1940-і — 1950-і роки.

ВР зберігає найбагатше в Україні зібрання матеріалів з історії повоєнної української еміґрації. Літературне життя 1940-х — 1990-х років за межами Краю відображено у фондах письменників Івана Багряного, Василя Барки, Наталени Королевої, Ігоря Костецького, Дмитра Нитченка, Михайла Ореста, Уласа Самчука, публіциста Петра Кравчука та ін.

Творчість письменників Радянської України, що перебували в опозиції до тоталітарного режиму, представлено великим (близько 2000 од. зб.) архівом Василя Стуса, в якому сконцентровано більшу частину рукописної спадщини поета, а також фондами Миколи Лукаша та Василя Симоненка. Значний інтерес для історії українського літературного шістдесятництва становить архів чеського літературознавця-україніста Зіни Ґеник-Березовської з листами Івана Дзюби, Івана Драча, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Валерія Шевчука та ін.

З огляду на специфіку ІЛ у його рукописному зібранні широко репрезентовано архівні матеріали вчених-літературознавців. Це, зокрема (крім вищеназваних), фонди Олександра Білецького, Юрія Бойка-Блохина, Миколи Ґудзія, Олександра Дорошкевича, Сергія Зубкова, Івана Капустянського, Григорія Костюка, Михайлини Коцюбинської, Юрія Лавріненка, Володимира Лазурського, Бориса Лобача-Жученка, Леоніда Махновця, Анастасії Ніженець, Миколи Плевака, Петра Ротача, Миколи Сиваченка, Мирона Степняка, Павла Тиховського, Володимира Щепотьєва та ін.

Зібрання ВР дає змогу простежити історію української літератури ХХ ст. на широкому суспільному й культурному тлі. Так, в ІЛ поруч із архівами літературознавців зберігаються документальні зібрання вчених інших галузей (фонди істориків Дмитра Багалія, Миколи Горбаня, Михайла Грушевського, Івана Каманіна, музикознавця Федора Стешка, хіміка Івана Горбачевського, частина архіву історика Дмитра Яворницького) та митців (фонди скульптора Максима Бринського, архітектора Артема Корнійчука, хорового диригента Платоніди Россиневич-Щуровської, частини архівів композиторів Пилипа Козицького та В’ячеслава Пухальського). Матеріали з військової та політичної історії України періоду Першої світової війни та революції представлено у фондах публіциста Дмитра Донцова і полковника армії УНР Павла Крицького.

Хоча ВР не займався спеціально комплектуванням іноземного рукописного фонду, до його зібрання входять автографи багатьох слов’янських та західноєвропейських письменників, митців, учених, державних та громадських діячів. Особливо широко представлено тут документи російських письменників, частково зосереджені в окремому тематичному фонді: ХІХ ст. репрезентують автографи Константіна Батюшкова, Павла Вязємського, Ґавріли Дєржавіна, Васілія Жуковського, Владіміра Короленка, Аполлона Майкова, Льва Мєя, Ніколая Нєкрасова, Якова Полонського, Міхаіла Салтикова (Н. Щедріна), Льва Толстого, Івана Турґенєва, Фьодора Тютчева, Антона Чехова; ХХ ст. — автографи Константіна Бальмонта, Алєксандра Блока, Валєрія Брюсова, Івана Буніна, Максіміліана Волошина, М. Ґорького, Ніколая Заболоцького, Вячеслава Іванова, Бориса Пастернака, Віктора Шкловського та багатьох інших. Польську літературу представлено невеликою частиною архіву Юзефа Іґнація Крашевського, листами Яна Каспровіча, Елізи Ожешкової, Казімєжа Тетмаєра та інших письменників ХІХ-ХХ ст., чеську — листами Петра Безруча, Ярослава Врхліцького, Карла Яроміра Ербена, Вацлава Ганки, Павла Шафарика та ін., білоруську — автографами Янки Бриля, Цішки Гартного, Міхася Зарецького, Уладзіміра Караткевіча, Якуба Коласа, Аркадзя Куляшова, Янки Купали, Максіма Танка та інших письменників ХХ ст. З-поміж західноєвропейських літератур, які відображено у зібранні ВР, слід виокремити французьку. ВР зберігає, зосібна, гранки „Втрачених ілюзій” Оноре де Бальзака з авторською правкою, а також листи низки відомих французьких письменників ХХ ст.

Основні завдання відділу

Склад відділу

Наукова робота відділу

Історія формування рукописних фондів Інституту літератури

Список опрацьованих фондів