Українська
З великою приємністю повідомляємо, що Альманах «Вічність
Щорічні заходи ЦДЛФ — приклад сталого розвитку традиційних
15 січня 2024 року стартував проєкт «Сценічна шекспіріана:
Колектив Інституту щиро радіє успіху наших колег, що за
Дорогі друзі! Вітаємо Вас із Різдвом Христовим і зичимо
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    6 березня провідний
  • Урочиста академія з нагоди 100-річчя від Дня народження професорки Нонни Копистянської
    Урочиста
    Кафедра світової
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    Дорогі друзі,
  • Презентація альманаху «Вічність трива цей день. Художні хроніки війни»
    Презентація
    З великою
  • Міжнародна конференція «Теоретичні аспекти дослідження літератури фентезі»
    Міжнародна
    Щорічні заходи ЦДЛФ
  • Інтерв'ю з Тамарою Гундоровою:
    Інтерв'ю з
    Пропонуємо Вашій
  • Сценічна шекспіріана: майстер-класи з театральної критики
    Сценічна
    15 січня 2024 року
  • Наші співробітники у другому турі Шевченківської премії
    Наші
    Колектив Інституту
  • Стаття Миколи Сулими
    Стаття Миколи
    Вийшла друком
  • Щасливого Різдва
    Щасливого
    Дорогі друзі!
 

Наші видання

kuznietsov.jpg
П'ятниця, 08 лютого 2019 16:40

В Інституті літератури: До тридцятиліття Народного руху України

31 січня 2019 р. в Інституті  літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України відбулися урочисті збори, присвячені 30-літтю створення й ухвалення програми Народного руху України. У вступному слові директор Інституту літератури, доктор філологічних наук, професор, академік Микола Жулинський нагадав гостям заходу, що 30 січня 1989 р. в цьому ж залі засідань на загальних зборах колективу під головуванням В’ячеслава Брюховецького понад сто співробітників Інституту розглянули й підтримали проект програми й відозву до громадян України. 31 січня 1989 р. ці документи було схвалено у Спілці письменників на засіданні, де головував Павло Мовчан. Ця подія. зазначив М. Жулинський, визрівала поступово, їй передували інші важливі процеси. Ще восени 1988 р. в Ірпінському будинку творчості В’ячеслав Брюховецький, Віталій Дончик (тодішні співробітники Інституту літератури), Станіслав Тельнюк (брав участь у підготовці до друку зібрання творів П. Тичини у 12 томах, яке тоді здійснював Інститут літератури), Михайло Слабошпицький та інші обговорювали можливість написання програми масової організації на зразок щойно виниклих народних фронтів у прибалтійських республіках. Думка про створення саме громадсько-політичної структури, за словами промовця, походила від поета І. Драча, котрий прагнув знайти підтримку в середовищі робітництва, зокрема працівників заводу «Арсенал».

Поет Павло Мовчан, народний депутат України І – IV й VI скликань (у той час – секретар правління Спілки письменників України й Київської організації СПУ) зазначив, що нині маємо той самий порядок денний, що й тридцять років тому. Покликаючись на думки видатного мовознавця, закордонного члена НАНУ Ю. Шевельова про те, що існують три загрози для існування України – Москва, кочубеївщина й місцева провінційність мислення,  промовець указав на «провінційність» багатьох сучасних українських політиків, на зрадницькі настанови тих засобів масової інформації, які ретранслюють російську пропаганду й тому мають бути закриті. Адже небезпека ворожого інформаційного втручання належить нині до найстрашніших, надто ж на тлі невідрадних фактів сьогодення. Бо ж не функціонує державна програма «Українська книга», припинили вихід газета «Культура і життя», журнал «Пам’ятки України» й навіть військові періодичні видання.

Кандидат філологічних наук, журналіст, письменник, видавець, громадський діяч Юрій Цеков (у той час – старший науковий співробітник Інституту літератури) був одним з організаторів Народного руху України, у жовтні 1988 р. входив до складу ініціативної групи Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка для створення нової політичної організації, був членом Київської координаційної ради Руху (березень 1989 р.). На Установчому зїзді Народного руху України у вересні 1989 р. — голова мандатної комісії. Він розповів, що після публікації проекту програми Народного руху України за перебудову на шпальтах газети «Літературна Україна» в лютому 1989 р. до організаторів почали надходити численні листи як на підтримку цієї ініціативи, так і проти задекларованої програми. На збори координаційної ради для створення нової організації прибули представники понад 40 громадських об’єднань, які вщент заповнили залу театру-студії на вул. В. Чкалова (нині – О. Гончара). На засіданні головував відомий український філософ Мирослав Попович (у майбутньому – член-кореспондент і академік НАНУ). Щоб уникнути небажаних заборон і перепон, цей захід було подано як зустріч із кандидатами в народні депутати України. Одному з можливих небажаних «гостей» з вулиці задля конспірації організатори навіть сказали, що тут відбуваються збори театральних і циркових працівників. На установчій конференції київського осередку Руху в липні 1989 р. в Будинку кіно було засновано Київську організацію Народного руху України за перебудову.

 

Кандидат філологічних наук, завідувач відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Сергій Гальченко повідомив, що документи про історичні збори 30 січня 1989 р. передано до Центрального державного архіву громадських організацій України й вони доступні всім зацікавленим особам. 

Депутат Верховної Ради України І, ІІ, III, IV та VI скликань Іван Заєць (у 1979—1982 рр. – аспірант, , у 1982 — 1990 рр. – молодший науковий співробітник Інституту економіки АН УРСР) наголосив на тому, що Народний рух України постав не лише з ініціативи Інституту літератури і Спілки письменників, а й із багатьох новоутворених громадських організацій. 1987 року в Києві виникли Український культурологічний клуб, який у своїй роботі передбачав і політичні аспекти, і клуб «Спадщина» при Київському будинку вчених. Зявлялися також неформальні спілки екологічного спрямування. Ці угруповання зливалися в єдиний потік, із якого й постав загальнонародний рух. Цей огром енергії змогла об’єднати у спільне річище ідея демократії й національної держави. Виникла потреба загальногромадської організації, яка працювала б у політичній площині. Її прихильники шукали політично незаангажованих осіб, здатних утілити цей задум, зокрема зверталися за підтримкою до Олеся Гончара (він виголосив промову на установчому зїзді Руху). Екологічна асоціація «Зелений світ» та зініційовані нею мітинги також сприяли створенню НРУ. Адже після Чорнобильської катострофи стало зрозуміло, що неефективне державне керівництво не спроможне зберегти навіть природне середовище існування українського народу. Нинішня ситуація в державі, на думку І. Зайця, потребує якнайшвидшого ухвалення нового закону про українську мову. Не може існувати життєздатної неукраїнської України, тому наша доба потребує політики україноцентризму.

Доктор педагогічних наук, професор, дійсний член Національної академії педагогічних наук України, перший заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Голова Конгресу української інтелігенції, у минулому – голова Комітету з освіти й науки Верховної Ради України Георгій Філіпчук наголосив на тому, що нашою поточною метою має стати формування української військової аристократії. Цьому сприяє Указ Президента України №580/2015 від 13 жовтня 2015 року «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 — 2020 роки». Народний рух України й нині має об’єднати національно-патріотичні сили й виконувати виховну місію. Промовець зазначив, що в Україні 2018 р. на розвиток науки виділено лише 0,16 % валового внутрішнього продукту, у той час як, скажімо, Ізраїль фінансує свої дослідження в обсязі не менше 4 % ВВП. Така недооцінка потреб і можливостей вітчизняного інтелекту становить загрозу національній безпеці й у перспективі перетворює Україну на державу із сировинною економікою.

Доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту літератури Лариса Мороз указала на потребу створити вичерпну історію Народного руху України, якомога повніше зафіксувати фактичні подробиці й «мікроелементи» відповідних тогочасних процесів. Адже деякі події минулого в сучасному пересічному сприйнятті, зокрема в коментарях  засобів масової інформації, утрачають адекватне розуміння.

Юрій Гриненко, кандидат медичних наук, заслужений лікар України, директор Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни під патронатом Президента України, присвятив свій виступ насущним проблемам наших захисників із передньої лінії фронту. Суспільство не завжди сприймає їх адекватно, не створює відповідних умов реабілітації й соціальної реінтеграції, не популяризує їх подвигів. Інформації про потреби ветеранів війни й можливості їх задоволення бракує в рекламних рухомих рядках телеканалів. Фахівцям відомо про долю 118 тис. поранених, натомість про сучасний стан 80 тис. постраждалих на фронті осіб ми не знаємо. Ветерани потребують фізичної і психологічної реабілітації. В Україні збереглася мережа військових шпиталів, проте відповідних фахівців там бракує, позаяк вони віддають перевагу приватним структурам.

В обговоренні також узяли участь доктор педагогічних наук, професор, дійсний член Національної академії педагогічних наук України Василь Мадзігон, у минулому – голова Національної комісії з переходу на нові освітні стандарти, і Юрій Кузнецов – доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту літератури, які наголосили на потребі патріотичного виховання та збереження національної історичної пам’яті й культурної ідентичності.

Матеріал підготував к.ф.н.,

старший наук. співроб. Інституту літератури

Олександр Брайко

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ