Українська
Другий рік поспіль Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН
17 квітня відбувся семінар «Ренесанс 1920-х: ідеологія і
4 квітня на Платформі інтермедіальних досліджень відбулася
26 лютого докторантка Інституту літератури канд. філол.
З великою приємністю повідомляємо, що Альманах «Вічність
Щорічні заходи ЦДЛФ — приклад сталого розвитку традиційних
  • Міжнародний конкурс Шевченківських читань «Свобода»
    Міжнародний
    Другий рік поспіль
  • Науковий семінар «Ренесанс 1920-х: ідеологія і естетика»
    Науковий
    17 квітня відбувся
  • Відкрита лекція Тетяни Рязанцевої «Пам‘ять і час у фотопоезії Олеся Ільченка»
    Відкрита
    4 квітня на
  • Колоквіум про Голодомор у літературі у Франції
    Колоквіум про
    26 лютого
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    6 березня провідний
  • Урочиста академія з нагоди 100-річчя від Дня народження професорки Нонни Копистянської
    Урочиста
    Кафедра світової
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    Дорогі друзі,
  • Презентація альманаху «Вічність трива цей день. Художні хроніки війни»
    Презентація
    З великою
  • Міжнародна конференція «Теоретичні аспекти дослідження літератури фентезі»
    Міжнародна
    Щорічні заходи ЦДЛФ
  • Інтерв'ю з Тамарою Гундоровою:
    Інтерв'ю з
    Пропонуємо Вашій
 

Наші видання

post.jpg

ВІДДІЛ КЛАСИЧНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основні напрями роботи відділу

Дослідження української літератури ХІХ — початку ХХ ст.

Склад відділу

Бондар Микола Пантелеймонович — кандидат філологічних наук, завідувач відділу.

Мороз Лариса Захарівна — доктор філологічних наук, головний науковий співробітник.

Левчик Надія Володимирівна — кандидат філологічних наук, провідний науковий співробітник.

Кузнецов Юрій Борисович — доктор філологічних наук, головний науковий співробітник.

Бойко Надія Теодорівна — кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник.

Гаджилова Ганна Олександрівна — кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник.

Матвєєва Ольга Олексіївна — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Шубравська Ольга Василівна - молодший науковий співробітник.

 

Наукова робота відділу

Відповідно до планової наукової теми «УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХІХ – початку ХХ ст. І ПРОЦЕСИ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНО-ІСТОРИЧНОГО САМОУСВІДОМЛЕННЯ» продовжувалося вивчення історії української літератури ХІХ – початку ХХ століття, результати якого втілено у виданні томів багатотомної академічної історії української літератури, виданні  статей з означеної наукової теми.

Вийшов друком у видавництві «Наукова думка» 6-й том «Історії української літератури у дванадцяти томах» (К.: Наукова думка, 2022. 1079 с. 89 арк.). Науковий редактор тому – М. П. Бондар. Автори 6-го тому «ІУЛ у 12-ти томах»: Бондар М. П. – розділи «Вступ» (5,37 арк.), «Від редактора» (0,16 арк.), «Історико-культурні обставини» (7,31 арк.), «Літературний процес» (7,91 арк.), «Поезія» (10,85 арк.), «Леонід Глібов» (1,9 арк.), «Степан Руданський» (2,36 арк.), «Юрій Федькович» (2,85 арк.), [«Висновки»] (0,64 арк.), Левчик Н. В. – розділ «Марко Вовчок» (3,45 арк.), Гаджилова Г. О. – розділ «Драматургія» (10,67 арк.), Бойко Н. Т. – розділ «Проза» (10,1 арк.), Шубравська О. В. – підрозділи «Драматургія Юрія Федьковича», «Воробкевич-драматург» у розділі «Драматургія» (1,2 арк.).

Вийшло друком 23 наукові публікації з планової теми, із них:  13 розділів загальним обсягом  65,13 арк., 8 статей загальним обсягом  5,8 арк., з них 3 – у закордонних виданнях, 2 – тези міжнародних конференцій загальним обсягом 0,4 арк.  

Виголошено 10 доповідей на наукових конференціях різного рівня (6 міжнародних, з них 3 закордонних; 4 всеукраїнських).

 

Історичний екскурс, наукові школи, сформовані у відділі класичної української літератури

         Відділ Інституту, що провадить дослідження української літератури ХІХ – початку ХХ ст. (в різні періоди мав назви «відділ дожовтневої літератури», «відділ нової літератури», «відділ класичної української літератури»), був організований у 1926 році водночас зі створенням (в м. Харкові) Інституту Тараса Шевченка як його Київська філія. Філію, власне, відділ нової літератури очолював (з перервами, до 1946 р.) Олександр Дорошкевич. У 20 –30-х роках для науковців відділу основним поставало завдання, за співробітництва з відповідним підрозділом ВУАН, у якомога повнішому обсязі зібрати та видати спадщину чільних українських письменників (такими стали, приміром, чотиритомне видання творів Марка Вовчка, десятитомник Бориса Грінченка, шеститомник І.Тобілевича, семитомник М.Кропивницького, п’ятитомник М.Коцюбинського тощо). Основним методом досліджень, що з’являлися друком паралельно з реалізацією едиційних проектів, залишався традиційний порівняльно-історичний метод, втім, у багатьох моментах, особливо у 1930-ті роки, знівечуваний пóступками панівній партійній ідеології з її вимогою все багатоманіття історичних, культурних, літературних фактів майже виключно підпорядковувати тезі класової боротьби.

         Відродження академічного рівня літературознавчої науки, на окремих напрямках – її поглиблення, починається наприкінці 1950-х років, у передчутті наближення нетривалого періоду «відлиги» в гуманітрній політиці держави. Виходять у світ ґрунтовні дослідження П.Колесника, М.Сиваченка, М.Бернштейна, Н.Калениченко, О.Засенка, з числа поза-інститутських вчених – М.Возняка, П.Волинського. Намічається певна диференціація творчих уподобань та інтересів науковців, починають окреслюватися обриси відносно нових шкіл, які більш яскраве заманіфестування та більш реальне змістове наповнення здобудуть у наступні десятиліття.

         Так, формується школа естетико-типологічного дослідження української літератури ХІХ – початку ХХ ст. Центральними поняттями у пряцях дослідників, що до неї належали, були поняття творчого методу (напряму), стилю, жанру.  Основи її, почавши з другого повоєнного десятиліття,  закладали З.Мороз, Є.Кирилюк, М.Приходько, М.Пивоваров, Д.Чалий, В.Шубравський. Дослідження на ділянці класичної літератури організаційно підтримував і сам брав у них участь, паралельно з роботою на інших напрямках, директор Інституту літератури О.Білецький (помер у 1961 р.). Існування такої школи і тяжіння до неї озброєних глибокими знаннями дослідників якнайбільше відповідало стратегічній у системі українського літературознавства функції Інституту літератури, очікуванням культурною громадськістю праць, що народжувалися в його стінах, масштабних узальнень і характеристик в обширі значних історичних періодів, великих текстових масивів.  З середини 70-х до середини 90-х років ХХ ст. лідером цієї школи був М.Яценко, котрий власну дослідницьку думку та наукові пошуки послідовників і учнів (Олексій Гончар, Л.Гаєвська, Р.Міщук, Є.Нахлік, В.Івашків, Н.Левчик, О.Камінчук, Т.Бовсунівська, І.Лімборський та ін.) спрямовував на розгорнуте фронтальне вивчення напрямів і жанрів в українській літературі ХІХ ст. З числа пізніших продовжувачів традицій цієї школи можна назвати Л.Мороз, Г.Гаджилову, Н.Бойко (автори оглядових історико-літературних розділів). Дослідженнями, здійсненими у цій школі, аргументовано було спростовано підстави ділення романтизму на «прогресивний» і «реакційний», стверджено тривале, у різних модифікаціях, існування цього напряму, що сягало подеколи 80-х років ХІХ ст., початок зрілого реалізму «відсунуто» на кінець 50-х – 60-ті роки, обгрунтовано доцільність використання поняття «просвітницький реалізм», сконстатовано невеликі вкраплення сентименталістського світопереживання в окремих літературних жанрах, переважно першої половини ХІХ ст. До вектору пошуків, намічуваного зазначеною школою, були близькими останні книги Н.Калениченко, проте дослідниця працювала окремо. Наукові орієнтири школи розділяв, підтримуючи стосунки з Інститутом і відділом, професор Київського педінституту П.Хропко. В активі зазначеної школи – два видання «Історії української літератури ХІХ століття» (1995 – 1997, за редакцією М.Яценка; 2005 – 2006, за редакцією М.Жулинського). Розширення й розвиток програмних положень цього напряму досліджень можна спостерегти у виданих на сьогодні томах нової академічної «Історії української літератури» (т. 3, редактори М.Бондар і Ю.Кузнецов,  т. 6, редактор М.Бондар, т. 7, редактор Л.Мороз), у яких підсилено увагу до імперативу художності при розгляді змістово-стильових параметрів літературного тексту, значно розширеною представлено жанрову систему родів літературних у всіх періодах розвитку письменства, на ділянці ж художніх напрямів і течій «реабілітовано» натуралізм як вагомий напрям літератури, у письменстві 70-х – першої половини 90-х років зафіксовано явища, здатні бути кваліфікованими як далекі чи ближчі попередники імпресіонізму, символізму, експресіонізму.

         На ділянці досліджень української класичної літератури уже в другій половині ХХ ст. формується кластер наукових праць, що їх спільну солідарну наладованість можна йменувати школою інтерпретації художнього тексту. Головне завдання, яке ставить ця школа, – глибоке, естетично тонке, психологічно достовірне прочитання художнього твору та сукупності їх, що складає творчість письменника. На межі 50 – 60-х років пропозиціями таких прочитань виділилися роботи М.Сиваченка (твори Панаса Мирного, А.Свидницького), П.Колесника (проза М.Коцюбинського); цих учених  можна й назвати зачинателями школи. Згодом із вагомими книгами інтерпретацій творчості (переважно присвячених тій чи іншій письменницькій індивідуальності) виступили такі співробіники відділу, як О.Засенко, А.Каспрук, М.Грицюта, Б.Деркач, у пізніший час своїми науковими дослідженнями школу поглибленої інтерпретації класики підтримали Ю.Кузнецов, Т.Гундорова, Л.Скупейко, М.Кодак, Н.Шумило, Л.Каневська, О.Майдан, І.Бетко, О.Шубравська. Завдяки творчо-науковим зусиллям спіробітників відділу та, почасти, інших працівників Інституту, наявними на сьогодні є розгорнуті, змістовні версії бачення творчості І.Котляревського, поетів доби романтизму, Марка Вовчка, П.Куліша, Л.Глібова, С.Руданського, А.Свидницького, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Ю.Федьковича, драматургів театру «корифеїв», І.Франка, В.Самійленка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, В.Стефаника, О.Олеся, В.Винниченка (не розглядаємо тут надзвичайно багатих напрацювань у витлумаченні творчості Т.Шевченка, що є предметом окремого дослідження). Свіже, нове, ґрунтовне прочитання творчості того чи іншого письменника лягає в основу нового бачення цілого літературного періоду, змінює певною мірою параметри загального явища, прокладає нові ланки у зв’язках класичної літератури і сьогодення. Нині цей метод дослідження у працях співробітників відділу збагачується елементами герменевтичного, постструктуралістського підходів, літературознавчої феноменології, у вивченні прози кінця ХІХ – початку ХХ ст. – застосуванням положень психоаналізу.

         На історичні обставини інституційного забезпечення розвитку літератури спрямовує переважну увагу школа структурного дослідження  літературного процесу. Попри імена окремих попередників, фундатором цієї школи варто назвати П.Федченка, з працями якого, починаючи із середини 1950-х років, пов’язане посутнє системне висвітлення ролі літературних видань (альманахи, збірники, часописи тощо) у розбудові літератури як розгорнутого в часі, твореного колективними зусиллями культурного явища, що передбачає інформаційний взаємообмін, взаємне оцінювання результатів творчості. Вчений виступив ініціатором створення  відповідних узагальнюючих досліджень («Історія української літературної критики», 1988), видання антологій літературно-критичних матеріалів. Школу вивчення літератури з точки зору послідовності явищ літературного процесу розвинули своїми працями М.Бернштейн, Ф.Погребенник, В.Хропко, О.Бартко, близькими до її завдань були у своїй науковій роботі окремі співробітники відділу текстології, зокрема М.Гончарук, В.Дудко. Прикметною особливістю цієї школи є значна глибина проникнення у фактологію літературного процесу, встановленнстратифікації його шарів, звернення уваги подеколи на набуток літераторів навіть другого й третього ряду, з належною їх оцінкою, що сприяє витворенню повнішого й усебічного уявлення про особливості літературного розвитку.

         Наукові здобутки відділу час від часу поповнюють дослідження виразно компаративістичного плану, де явища класичної літератури розглядаються в особливо широкому контексті, у їх зв’язках із явищами інших літератур, з фольклором, в інтермедіальних еквіполентностях. Свого часу у монографії О.Засенка ґрунтовно було простежено вплив творчості Марка Вовчка на становлення прози в окремих слов’янських літературах; у книзі М.Сиваченка велось з’ясування генези гуморесок С.Руданського у стосунку до фольклорних і книжних оповідок; пошуку явищам українського письментва паралелей в інших літературах були присвячені праці Б.Деркача, Ф.Погребенника, І .Лімборського та ін. Сьогодні тему інонаціональних відповідників окремим творам українського письменства спорадично порушують Ю.Кузнецов, Н.Бойко, зв’язок української драматургії з особливосями розвитку національного театру розглядають Л.Мороз, Н.Левчик, Г.Гаджилова, О.Шубравська, – проте подібного типу дослідження, здійснювані співробітниками відділу, мусять, на нашу думку, набути послідовності й системності, щоб іменуватися школою. 

 

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ

NEWSKIT_травня

23

Міжнародний конкурс Шевченківських читань «Свобода»

Другий рік поспіль Інститут літератури...

NEWSKIT_квітня

29

Науковий семінар «Ренесанс 1920-х: ідеологія і естетика»

17 квітня відбувся семінар «Ренесанс...

NEWSKIT_березня

20

Колоквіум про Голодомор у літературі у Франції

26 лютого докторантка Інституту літератури...