21 червня 2022 року в Музеї Пана Тадеуша у Вроцлаві з нагоди виходу книги «Dusza szybuje w poświacie epok… / Душа летить у посвіті епох…» (2021 р.) за редакцією проф. Аґнєшки Матусяк та проф. Людмили Тарнашинської відбулася зустріч «Поетична алхімія Ліни Костенко. Польська, українська та німецька перспективи».
Після привітальних слів ведучої Вікторії Маліцької та проф. Аґнєшки Матусяк вечір розпочався з поезії Ліни Василівни, яку майстерно продекламував львівський актор Орест Шарак під акомпанемент відомого контрабасиста Миколи Новицького.
Так, зокрема, гості могли насолодитися рядками «Балади моїх очей» і віршем «Естафети».
Далі проф. Аґнєшка Матусяк, зацитувавши фрагмент есею Ліни Костенко про Лесю Українку «Геній в умовах заблокованої культури», окреслила її творчий шлях: від поетичного дебюту наприкінці 50-х років крізь тривалий період творчого мовчання і до чергового дебюту, викликаного появою збірки «Над берегами вічної ріки». Науковиця також згадала про численні переклади поезії Ліни Костенко польською мовою. Наприкінці свого виступу вона зазначила, що презентована книга не відбулася би без величезної роботи, яку з нею розділила проф. Людмила Тарнашинська.
Вже за мить до зустрічі прямо з Києва долучилася й сама проф. Людмила Тарнашинська.
Подякувавши проф. Аґнєшці Матусяк за ідею підготовки й видання такого збірника, а також Вроцлавському університету, редакторам, рецензентам, бібліографам і всім авторам, залученим до праці над книгою, дослідниця окремо згадала статті Івана Дзюби («„Душа в мені розгойдана як дзвін!”: романи у віршах Ліни Костенко як драматична історія народу») та Володимира Панченка («Ліна Костенко: вітер з Італії») – науковців, яких вже з нами немає.
Проф. Людмила Тарнашинська зазначила, що Ліна Костенко – це наша національна гордість, глибоко національна поетеса рівня нобеліантів, «яка місткими афористичними словами створила космос національного буття в поезії, співзвучний багатьом українцям». Дослідниця нагадала, що Ліна Костенко завжди обирала внутрішню свободу, і додала, що ця зустріч – пошанування поетеси з нагоди її ювілею, яке мало відбутися два роки тому в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України у форматі урочистої академії та інших заходів, але через пандемію було перенесене і тепер відбувається у дуже важкий для України час. Окрім цього вона наголосила на актуальності поезії й романної прози Ліни Костенко, згадавши у цьому контексті її поему «Берестечко» та інші вірші, зокрема рядки:
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні – ми, а завтра – ви...
Дистанційно долучилася до заходу й проф. Оксана Пахльовська. Вона подякувала Аґнєшці Матусяк і Людмилі Тарнашинській за працю над книгою, за любов до поезії, за присутність у житті її мами і за можливість бути разом у такий важкий момент української історії.
Попри анонсовану участь Ліни Костенко, сама поетеса, на жаль, не змогла долучитися до презентації, однак надіслала лист, написаний спеціально для цієї події. Затамувавши подих, зала уважно заслухала слова Ліни Василівни у перекладі на польську Богуслава Бакули, які прочитала ведуча вечора Вікторія Маліцька.
Поетеса написала про Україну та Польщу, яка була і є на всіх етапах її життя. Так, зокрема, вона зазначила, що в совєцькі часи зв’язок зі світовою культурою був можливий завдяки посередництву Польщі, про те, що Аполлінера та Хемінгуея тоді читали в перекладах польською мовою. Також Ліна Костенко згадала блискучих представників польської поезії, яких перекладала: Тувіма, Стаффа, Марію Павліковську-Ясножевську, і підкеслила, що Польща для неї – це «спільний простір свободи та солідарності».
Продовжуючи вечір, проф. Аґнєшка Матусяк звернула увагу на те, що презентований збірник є результатом активної співпраці Центру транскультурних посттоталітарних студій філологічного факультету Вроцлавського університету з Центром дослідження проблематики українського шістдесятництва Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України і містить праці україністів з усього світу (України, Польщі, Австралії, Італії, США, Чехії), що охоплюють різноманітні вияви художньої творчості Ліни Костенко: поезію, прозу, сценарії до фільмів, есеїстику. Також дослідниця розповіла про двомовну збірку віршів Ліни Костенко, яка вийшла завдяки перекладацькій праці професора Інституту славістики Віденського університету Алоїса Вольдана. Окрім звучання оригіналів, гості мали можливість почути вірші поетеси й німецькою у виконанні самого перекладача.
Долучитися до презентації зміг також директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка академік НАН України Микола Жулинський, який підкреслив, що поезія Ліни Костенко – це «феномен особливого поетичного звучання і дуже глибокого внутрішнього співпереживання себе й світу», що «це поезія, яка надзвичайно розширює духовні горизонти: і українські, і світові». Наприкінці свого виступу він подякував Аґнєшці Матусяк та Людмилі Тарнашинській за їхню роботу та привітав усіх із появою такої важливої збірки.
Належить зазначити, що презентована збірка відкривається вибраними віршами Ліни Костенко, а також вміщує статті Аґнєшки Матусяк «Poetycka alchemia Liny Kostenko», Людмили Тарнашинської «Риторика мовчання як стратегія виклику», Світлани Єрмоленко та Галини Сюти «Філософія поетичної мови Ліни Костенко», Миколи Ільницького «Доля як архетип і як вибір», Лариси Брюховецької «Lina Kostenko jako scenarzystka Sprawdźcieswojezegarki — ktopowróci, pokochadokońca. Scenariusz i film», Анни Горнятко-Шумилович «„Митцю не треба нагород, його судьба нагородила”. Мотив долі в ліриці Ліни Костенко», Марка Павлишина «Про зелень птиць, про виникнення контрканону та про один вірш Ліни Костенко», післямову Богуслава Бакули «Literatura, tożsamość i historia. Szkic o twórczości Liny Kostenko» та багато інших.
Відео заходу див. за посиланням:
https://www.facebook.com/panatadeusza/videos/442732073949633
