Інститут літератури

Учасники шевченкознавчого семінару до 125-річчя від дня народження літературознавця Бориса Навроцького (1894–1943?), справжня дата смерті якого досі не відома, 14 травня заслухали доповіді Олександра Бороня «Борис Навроцький в історії шевченкознавства», Володимира Мовчанюка «Епічний задум поеми «Гайдамаки» (жанрова своєрідність твору в інтерпретації Бориса Навроцького)», Алли Калинчук «Доробок Олександра Багрія в контексті шевченкознавства 1920–1930-х рр.». В обговоренні взяли участь Галина Александрова, Микола Бондар, Сергій Гальченко, Лариса Мороз, Богдан Цимбал.

Для довідки.

Навроцький Борис Олексійович (14/26.04.1894, Київ — 10.02.1943?, Колима, Російська Федерація) — український літературознавець. Закінчив Київський університет (1917), працював у ньому викладачем, із 1924 — завідувач кафедри української літератури. Викладав теорію музики в Київській консерваторії (1922—1923). Одночасно з роботою в університеті з 1926 у різний час очолював секцію шевченкознавства, секцію слов’янської літератури Київської філії Інституту Тараса Шевченка, з 1927 — учений секретар філії, деякий час завідував бібліотекою, був в. о. директора Інституту. 1934 виїхав до Ростова-на-Дону, де очолив кафедру російської літератури в педінституті. З 1935 працював в Інституті світової літератури ім. О. М. Горького в Москві, професор Московської консерваторії. Заарештований 1936 за сфабрикованими звинуваченнями. Покарання відбував у концтаборах на Колимі, де 1940 повторно заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення, заміненого тим же концтабором. Автор ряду шевченкознавчих публікацій.

(Див. докладно: Шевченківська енциклопедія, т. 3, с. 403–404.)