Інститут літератури

Графік роботи та адреса архіву

Увага!

У зв’язку із закінченням річного терміну дії, всі читацькі квитки скасовані. Для оформлення нового читацького квитка необхідно надати лист-клопотання від установи, та пред’явити документ, що засвідчує особу (паспорт).

До роботи в читальному залі відділу рукописних фондів і текстології (вул. Алмазова, 8) дослідники допускаються лише за попереднім записом. Кількість замовлених одиниць має бути не більше 20 позицій, якщо загальна кількість аркушів у них не перевищує 500. У разі перевищення аркушату, видаються перші одиниці зі списку в межах норми в 500 аркушів. У замовленні номери фондів вказувати у порядку зростання, так само, як і номери одиниць у межах фондів. Замовлення надсилати на електронну адресу: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. . Інформацію про час, коли можна буде опрацювати замовлення в читальному залі відділу рукописних фондів і текстології, буде повідомлено на електронну пошту. Послуга з уточнення шифрів не надається.

Адреса:

м. Київ, вул. Алмазова, 8, поверх 7,
(М Печерська)

Телефон:
+380 44 279-04-88 (відділ рукописних фондів та текстології)
+380 44 285 03 34 (читальний зал)

Послуги

В архіві надаються такі послуги:

• видача рукописних матеріалів для роботи у читальному залі;
• створення цифрової копії рукописів.

Про умови надання послуг, будь ласка, дізнавайтеся у співробітників архіву.

Путівник по фондах відділу рукописів / Список опрацьованих фондів

1999 р. співробітниками відділу було видано перший друкований довідник про рукописні фонди Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка „Путівник по фондах відділу рукописів”.

З огляду на те, що у відділі постійно триває опрацювання нових фондів, інформація про матеріали, що не увійшли до першого видання „Путівника”, доодається до „Списку опрацьованих фондів”.

Історія формування рукописних фондів Інституту літератури

Архів відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г.Шевченка НАН України (далі —  Архів рукописів) є найбільшим в Україні сховищем рукописів письменників-класиків та інших матеріалів з історії української літератури нового часу. Десятки тисяч документів, зосереджених у його фондах (понад 100 тисяч одиниць збереження), дозволяють простежити шляхи розвитку українського письменства від останньої третини XVIII ст. до сьогодення і є незамінною джерельною базою, на основі якої здійснюються академічні та науково-критичні видання творів письменників, провадяться дослідження з історії літератури, культури та громадського життя. Займаючи важливе місце в структурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі —  ІЛ) і виконуючи особливу роль у його роботі, АР водночас багатством своїх зібрань виходить за межі локального архіву і має загальнонаціональне значення.

Ядром АР і його гордістю є шевченківський фонд. 1926 р. до новоствореного Інституту Тараса Шевченка (далі — ІТШ) надійшли на зберігання перші рукописні матеріали, придбані для нього Наркоматом освіти за особистого сприяння наркома Олександра Шумського, — документи з архіву Шевченкового приятеля Миколи Макарова. Це були шість листів Шевченка до Макарова та листи осіб із найближчого поетового оточення — Пантелеймона Куліша, Василя Білозерського, нареченої поета Ликери Полусмак. 1928 р. вчений секретар ІТШ шевченкознавець Ієремія Айзеншток пожертвував Архіву рукописів два Шевченкові листи до коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова у складі власної колекції автографів українських письменників та діячів культури ХІХ — початку ХХ ст., яка одразу збагатила фонди ІТШ десятками рукописів Куліша, Івана Манжури, Івана Левицького (Нечуя), Якова Щоголева та інших письменників.

Важливими подіями для Архіву рукописів загалом і шевченківського фонду зокрема стали низка урядових розпоряджень (1929—1933) та академічна постанова (1930), що сприяли возз’єднанню всієї рукописної спадщини поета і зосередженню її в Інституті його імені. Завдяки цим заходам до Архіву рукописів надійшли рукописи Шевченка, які зберігалися у сховищах різних міст України й Росії, зокрема в Державній бібліотеці СРСР ім. В. І. Леніна, Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна), Інституті російської літератури (Пушкінський Дім) АН СРСР та ін. Історичне значення мало влиття до фондів відділу 1933 р. двох найбільших зібрань архівної шевченкіани, що належали Чернігівському державному історичному музею (колишній Музей українських старожитностей В. В. Тарновського) та Всенародній бібліотеці України. Чернігівська колекція включала автографи поетичних творів (зокрема, рукописну збірку поезій та поем „Три літа”), щоденника й сімнадцяти листів, два альбоми малюнків, офорти, авторські примірники прижиттєвих видань, різноманітні біографічні матеріали, фотографії поета. З ВБУ надійшли рукописи Шевченка, що зберігалися у редактора першого академічного видання творів поета Сергія Єфремова до його арешту 1929 р., і серед них — так звані „Мала [захалявна] книжка” (збірка автографів поезій та поем періоду заслання) та „Більша книжка” (збірка автографів поезій та поем 1858—1860 рр.).

Сьогодні шевченківський фонд містить 933 од. зб., із них понад 180 од. зб. — власне Шевченкові автографи та правлені поетом списки його творів, що становить понад 2800 сторінок тексту. Серед них білові та чорнові рукописи поезій, поем, повістей, щоденника, близько 130 листів Шевченка.

Крім творчих рукописів та особистих документів у фонді містяться матеріали про призначення Шевченка на службу до Університету св. Володимира, заслання до Оренбурзької фортеці, переведення до Новопетровського укріплення, останню поїздку в Україну, видання літературних творів та серії офортів „Живописная Украина”, цензурні переслідування, політичний нагляд, смерть та похорон у Петербурзі. Окрему групу докумен-тів становлять відгуки на смерть Шевченка, описи майна, яке залишилося після його смерті, документи про перепоховання поета в Україні.

Одним із найзначніших надходжень стала 15-тисячна колекція шевченкіани Юра Меженка, яку збирач передав у дарунок Інститутові 1962 р. Вона містить видання творів Шевченка, книжки, які входили до його лектури, літературу про нього, матеріали, що стосуються увічнення пам’яті поета в літературі й мистецтві, тощо.

Довкола шевченківського фонду групуються архіви письменників — сучасників і попередників Шевченка, а також пізніші документальні зібрання, що стосуються вивчення й популяризації Шевченкової спадщини. Серед останніх у Архіві рукописів ІЛ зберігаються фонди вчених-шевченкознавців Ієремії Айзенштока, Василя Доманицького, Сергія Єфремова, Євгена Кирилюка, Олександра Кониського, бібліографів Федора Сарани, Миколи Яшека, збирачів шевченкіани Миколи Біляшівського та Юра Меженка, великий архів першої Шевченківської енциклопедії.

Значну групу становлять фонди письменників шевченківської доби Ганни Барвінок, Марка Вовчка, Євгена Гребінки, Григорія Квітки (Основ’яненка), Якова Кухаренка, Данила Мордовця, Олександра Навроцького, поетових сучасників та друзів Осипа Бодянського, Федора Лазаревського, Михайла Чалого (останній був, як відомо, і першим біографом Шевченка).

Архів рукописів ІЛ включає великий комплекс документальних матеріалів Пантелеймона Куліша. Особовий фонд письменника в ІЛ відносно невеликий — 194 од. зб. (основна частина Кулішевого архіву перебуває в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського; далі — ІР НБУВ), але в різних фондах Архіву зберігається понад 500 рукописів письменника. Це авторизований список першої редакції повісті „Чорна рада”, автографи поетичних збірок і окремих поезій, поем, п’єс, перекладів та переспівів, „Опыта биографии Н. В. Гоголя”, понад 400 листів.

Передшевченківський період української літератури відображено у фондах Павла Білецького-Носенка, Лева Боровиковського, Миколи Гоголя, Петра Гулака-Артемовського. Виняткову цінність становить фонд Івана Котляревського, який увібрав автографи шостої частини „Енеїди”, „Наталки Полтавки” й „Москаля-чарівника”, а також листи поета.

Давню літературу представлено поодинокими автографами письменників ХVII-ХVIII ст. та великими масивами пам’яток української книжності ХІV—XVIII ст., що зберігаються в зібраннях фондоутворювачів пізнішого часу — Осипа Бодянського та Івана Франка. Один із найцінніших фондів Архіву — рукописна спадщина Григорія Сковороди. Фонд створено на основі зібрання учня філософа Михайла Коваленського, пожертвуваного його сином 1875 р. Румянцовському музеєві в Москві, а 1955 р. переданого ІЛ. У фонді зберігаються білові та чорнові автографи поезій, діалогів, філософських трактатів, листи Сковороди (зокрема, близько 80 листів до Михайла Коваленського), а також рукописні редакції відомої біографії філософа, яку написав Коваленський.

Літературу середини та другої половини ХІХ ст. репрезентовано згаданими вище великими архівами Ганни Барвінок, Марка Вовчка, Олександра Кониського, а також Сидора Воробкевича, Панаса Мирного, Олени Пчілки, Михайла Старицького, Осипа-Юрія Федьковича, меншими за обсягом архівними фондами Павла Грабовського, Бориса Грінченка, Наталі Кобринської, Марка Кропивницького, Івана Левицького (Нечуя), Івана Манжури, Степана Руданського, Володимира Самійленка, Якова Щоголева та не виокремленим в особовий фонд значним зібранням рукописів Карпенка-Карого. Уявлення про широке тло тогочасного літературного процесу дають фонди менш відомих літераторів та журналістів,як-от Володимир Александров, Іван Белей, Кесар Білиловський, Андрій Бобенко, Іван Гушалевич, Яків Жарко, Іван Здерківський, Надія Кибальчич (Симонова), Мусій Кононенко, Володимир Лукич, Кость Паньківський, Борис Познанський, Корнило Устиянович.

Окрім особових архівних фондів письменників, Архів рукописів ІЛ зберігає значний комплекс документальних матеріалів редакцій часописів та альманахів. Для ХІХ ст. найбільші й найбагатші з них — архіви газети „Діло”, журналів „Зоря” та „Дзвінок”, альманаху „Складка”. (Частини архівів „Діла” й „Зорі” перебувають у Архіві Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України; далі — ЛНБ). Крім того, у Архіві рукописів зберігаються невеликі групи матеріалів з архівів таких часописів, як „Основа”, „Вечерниці”, „Мета”, „Буковина”, „Народ” та ін.

Багато відображено у фондах Архіву рукописів епоху кінця ХІХ — початку ХХ ст. Її представляють великі рукописні фонди С. Васильченка, Мелетія Кічури, Ольги Кобилянської, Уляни Кравченко, Осипа Маковея, Трохима Романченка, Андрія Чайковського, Любові Яновської, Михайла Яцкова, менші за обсягом фонди Андрія Бобенка, Миколи Вороного, Надії Кибальчич (Козловської), Антона Крушельницького, Архипа Тесленка, Миколи Чернявського. Виняткову цінність мають архіви „покутської трійці” — Леся Мартовича, Василя Стефаника та Марка Черемшини, де зосереджено переважну більшість їхніх творчих рукописів, які дійшли до нашого часу. Багато значних літературних імен цього періоду — Михайло Коцюбинський, Агатангел Кримський, Гнат Хоткевич — увійшли до фондів ІЛ фрагментами своїх документальних зібрань, іншими частинами володіють споріднені за своїм профілем установи — ІР НБУВ, Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, Центральний державний історичний архів України у Львові, Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського. Велике значення для дослідження літературного життя епохи зберігають фонди періодичних видань — журналу „Рідний край” і газети „Рада” (основна частина архіву „Ради” зберігається в ІР НБУВ), багатий архів провідного літературного журналу того часу — „Літературно-наукового вістника”. Становить інтерес і єдина у своєму роді колекція творів українських поетів кінця ХІХ — початку ХХ ст. (друковані видання та списки), яку зібрав Іван Сабо.

Величезне історико-літературне та громадсько-культурне значення має один із найбільших і найцінніших особистих архівів — архів Івана Франка (5052 од. зб.). У ньому зосереджено не лише творчі рукописи письменника, його багате листування й біографічні матеріали, але й великий масив творчих рукописів багатьох сучасних йому письменників, учених та діячів культури, зокрема значні документальні комплекси Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова й Павла Грабовського, що є важливим доповненням до їхніх особових фондів в ІЛ. В архіві зберігаються також матеріали літературних журналів, у виданні яких брав участь Франко — „Друга”, „Світу”, „Житя і слова”, „Літературно-наукового вістника”. Самостійне значення мають зібрана Франком колекція давніх рукописів, згадана вище, і його фольклорна збірка, до якої входять записи, зроблені різними збирачами в різних регіонах України. Разом з архівом Франка у Архіві рукописів перебуває його особиста книгозбірня (пoнaд 12500 книжoк, журнaлiв, aркушeвиx видaнь та газетних витинок) — найбільша й найкраще збережена українська письменницька бібліотека кінця ХІХ — початку ХХ ст.

Гордістю Архіву рукописів є великий (1603 од. зб.) фонд Лесі Українки, в якому зосереджено переважну більшість її творчих рукописів, листування й біографічні матеріали. Довкола фонду поетеси групуються архіви її рідних і родичів (матері Ольги Косач (Олена Пчілка), дядька Михайла Драгоманова, сестер Ольги Косач-Кривинюк та Оксани Косач-Шимановської, братової Олександри Косач (Грицько Григоренко)) та дослідників її творчості (Петра Одарченка й Анатоля Костенка).

Громадсько-політичне та культурне життя України другої половини ХІХ — початку ХХ ст. відбито у фондах громадських діячів Михайла Драгоманова, Михайла Павлика та Олександра Русова, лідера галицьких народовців Олександра Барвінського, вчених-філологів Якова Головацького, Омеляна Огоновського та Олександра Потебні, правознавця Олександра Кістяківського, фізика Івана Пулюя, оперної співачки Соломії Крушельницької, бібліографів Івана Левицького та Олекси Назарієва, полтавського видавця Григорія Маркевича. В ІЛ зберігаються заборонені царською цензурою українські рукописи з архіву Канцелярії київського окремого цензора та Комітету драматичної цензури, матеріали архіву Святішого Синоду про цензурні утиски українського друкованого слова, великі архіви першого українського професіонального театру — Руського народного театру у Львові та першого кооперативного видавництва — львівської Українсько-руської видавничої спілки.

Історію збирання та вивчення українського фольклору в ХІХ — на початку ХХ ст. відображено, крім низки згаданих вище фондів (Бодянського, Головацького, Франка та ін.), в особових фондах Володимира Гнатюка, Василя Горленка, Філарета Колесси, а також у не виокремлених у самостійні фонди матеріалах Федора Бодянського, Митрофана Дикарева, Івана Рудченка.

Документи з історії освіти в Україні в ХІХ — на початку ХХ ст. містяться серед архівних матеріалів Ставропігійського інституту у Львові, Пєтра Кеппена, Христини Алчевської, Володимира Дурдуківського, Софії Русової, Володимира Науменка.

Ряд українських письменників початку ХІХ ст., які після поразки Української революції 1917—1921 рр.опинилися на еміграції (Володимир Винниченко, Петро Карманський, Володимир Леонтович, О. Олесь), представлено у фондах Архіву рукописів їхніми документальними зібраннями еміграційного періоду; їхні архіви доеміграційного часу перебувають в ІР НБУВ та інших сховищах. Картину літературного життя української міжвоєнної еміграції на Заході доповнюють великі архіви О. Ольжича, чию рукописну спадщину майже повністю зосереджено в ІЛ, та поета-радянофіла Миколи Тарновського.

Літературний процес 1920-х років у Радянській Україні репрезентують значні за обсягом архіви Марка Вороного, Михайла Драй-Хмари, Григорія Епіка, Михайла Івченка, Валеріяна Поліщука, Юрія Яновського і невеликі фонди Мирослава Ірчана, Миколи Куліша, Галини Орлівни, Петра Панча, журналів „Плуг” та „Червоний шлях”. Особливий інтерес для дослідження історії літератури цього періоду становить архів російського перекладача українського походження Павла Зенкевича, в якому збереглися творчі рукописи та листи багатьох українських письменників 1920-х — 1930-х років — Майка Йогансена, Григорія Косинки, Миколи Куліша, Юрія Яновського та ін. Літературне життя Західної України міжвоєнного часу відображено у вищезгаданому фонді „Літературно-наукового вістника” та невеликому архіві Катрі Гриневичевої.

Ряд ключових постатей історії українського письменства доби „Розстріляного відродження”, яким пощастило пережити репресії 1930-х років, представлено у АР матеріалами їхніх повоєнних архівів. Це стосується фондів Максима Рильського, чий величезний фонд (бл. 11 тис. од. зб.) є найбільшим у Архіві рукописів, Миколи Бажана, Остапа Вишні, Івана Сенченка, Володимира Сосюри, Павла Тичини. Довоєнні архіви цих письменників загинули (Бажан, Остап Вишня, Рильський, Сенченко, Сосюра) або збереглися лише незначною мірою (Тичина).

Радянську літературу представлено також фондами Олександра Гаврилюка, Ярослава Галана, Костя Герасименка, Петра Голоти, Олеся Гончара, Олекси Десняка, Якова Качури, Петра Козланюка, Арона Копштейна, Івана Кочерги, Степана Крижанівського, Івана Кулика, Миколи Ледянка, Леоніда Первомайського, Степана Тудора, Зінаїди Тулуб, Варвари Чередниченко, Миколи Шпака. Першорядне значення має колекція автобіографій українських радянських письменників та літературознавців, створена Інститутом української літероатури у 1940-і — 1950-і роки.

Архів рукописів зберігає найбагатше в Україні зібрання матеріалів з історії повоєнної української еміграції. Літературне життя 1940-х — 1990-х років за межами Краю відображено у фондах письменників Івана Багряного, Василя Барки, Наталени Королевої, Ігоря Костецького, Дмитра Нитченка, Михайла Ореста, Уласа Самчука, публіциста Петра Кравчука та ін.

Творчість письменників Радянської України, що перебували в опозиції до тоталітарного режиму, представлено великим (близько 2000 од. зб.) архівом Василя Стуса, в якому сконцентровано більшу частину рукописної спадщини поета, а також фондами Миколи Лукаша та Василя Симоненка. Значний інтерес для історії українського літературного шістдесятництва становить архів чеського літературознавця-україніста Зіни Ґеник-Березовської з листами Івана Дзюби, Івана Драча, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Валерія Шевчука та ін.

З огляду на специфіку ІЛ у його рукописному зібранні широко репрезентовано архівні матеріали вчених-літературознавців. Це, зокрема (крім вищеназваних), фонди Олександра Білецького, Юрія Бойка-Блохина, Миколи Ґудзія, Олександра Дорошкевича, Сергія Зубкова, Івана Капустянського, Григорія Костюка, Михайлини Коцюбинської, Юрія Лавріненка, Володимира Лазурського, Бориса Лобача-Жученка, Леоніда Махновця, Анастасії Ніженець, Миколи Плевака, Петра Ротача, Миколи Сиваченка, Мирона Степняка, Павла Тиховського, Володимира Щепотьєва та ін.

Зібрання Архіву рукописів дає змогу простежити історію української літератури ХХ ст. на широкому суспільному й культурному тлі. Так, в ІЛ поруч із архівами літературознавців зберігаються документальні зібрання вчених інших галузей (фонди істориків Дмитра Багалія, Миколи Горбаня, Михайла Грушевського, Івана Каманіна, музикознавця Федора Стешка, хіміка Івана Горбачевського, частина архіву історика Дмитра Яворницького) та митців (фонди скульптора Максима Бринського, архітектора Артема Корнійчука, хорового диригента Платоніди Россиневич-Щуровської, частини архівів композиторів Пилипа Козицького та В’ячеслава Пухальського). Матеріали з військової та політичної історії України періоду Першої світової війни та революції представлено у фондах публіциста Дмитра Донцова і полковника армії УНР Павла Крицького.

Хоча Архів рукописів не займався спеціально комплектуванням іноземного рукописного фонду, до його зібрання входять автографи багатьох слов’янських та західноєвропейських письменників, митців, учених, державних та громадських діячів. Особливо широко представлено тут документи російських письменників, частково зосереджені в окремому тематичному фонді: ХІХ ст. репрезентують автографи Константіна Батюшкова, Павла Вязємського, Гавріли Дєржавіна, Васілія Жуковського, Владіміра Короленка, Аполлона Майкова, Льва Мєя, Ніколая Нєкрасова, Якова Полонського, Міхаіла Салтикова (Н. Щедріна), Льва Толстого, Івана Тургенєва, Фьодора Тютчева, Антона Чехова; ХХ ст. — автографи Константіна Бальмонта, Алєксандра Блока, Валєрія Брюсова, Івана Буніна, Максіміліана Волошина, М. Горького, Ніколая Заболоцького, Вячеслава Іванова, Бориса Пастернака, Віктора Шкловського та багатьох інших. Польську літературу представлено невеликою частиною архіву Юзефа Ігнація Крашевського, листами Яна Каспровіча, Елізи Ожешкової, Казімєжа Тетмаєра та інших письменників ХІХ — ХХ ст., чеську — листами Петра Безруча, Ярослава Врхліцького, Карла Яроміра Ербена, Вацлава Ганки, Павла Шафарика та ін., білоруську — автографами Янки Бриля, Цішки Гартного, Міхася Зарецького, Уладзіміра Караткевіча, Якуба Коласа, Аркадзя Куляшова, Янки Купали, Максіма Танка та інших письменників ХХ ст. З-поміж західноєвропейських літератур, які відображено у зібранні АР, слід виокремити французьку. Архів рукописів зберігає, зосібна, гранки „Втрачених ілюзій” Оноре де Бальзака з авторською правкою, а також листи низки відомих французьких письменників ХХ ст.

27 травня цього року в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті відбулася всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасна україністика: проблеми мови, літератури й культури», присвячена 25-ій річниці незалежності України.

До участі було запрошено понад 140 учасників із різних регіонів України — Київ, Львів, Івано-Франківськ, Херсон, Суми, Сімферополь та ін.

У вітальному слові ректор університету Ярослав Кічук наголосив на потребі заходів на підтримку розвитку української мови в краї. Академік НАН України, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Микола Жулинський передав вітання з нагоди конференції та доповідь «“Ми мусимо навчитися чути себе українцями…”: Іван Франко і проблема культурної ідентичності в історичному та сучасному вимірах», присвячену 160-річчю від дня народження та 100-річчю від дня смерті Івана Франка. Було також озвучено доповіді академіка АН ВШ України Григорія Клочека про «потік свідомості» як джерело художньої енергетичності лірики Тараса Шевченка (на матеріалі аналізу поезії «Хіба самому написать…»), Сидора Кіраля про творчі здобутки та долю Галини Гордасевич, Володимир Панченко надіслав дослідження творчої історії поеми Миколи Бажана «Дебора».

Активну участь у конференції взяли співробітники Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, співпраця якого з ІДГУ охоплює чверть століття і розпочалася завдяки Вікторові Дудкові, Сергієві Гальченку, Миколі Кодаку та ін.

Під час конференції Дмитро Єсипенко виступив із доповіддю про участь Бориса Грінченка в історії спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку, залучивши візуальні матеріали, Юлія Григорчук за допомогою відеоряду окреслила ключові моменти життя і творчості Віри Вовк, присвятивши доповідь 90-літтю письменниці, Ольга Матвєєва представила концепцію «відродження нації» в «Щоденнику» (1911–1951) Володимира Винниченка, Галина Карпінчук відзначила участь Михайла Новицького у вивченні спогадів сучасників Тараса Шевченка. Було проведено і зустріч із студентами університету та презентацію наукових видань співробітників інституту.

Науковий погляд ІДГУ представили Галина Райбедюк із доповіддю «Україноцентризм життєтворчості Володимира Підпалого», Людмила Рева-Лєвшакова проаналізувала наративні концепти творчості Валер’яна Підмогильного, Тетяна Шевчук розкрила образ Грузії у творчості Василя Наріжного. Увагу слухачів привернула доповідь декана факультету української філології та соціальних наук Ліани Чорної («Роль мітів у формуванні української національної ідентичності»), екскурс у історію краю провів Віктор Дроздов, ознайомивши із основними матеріалами ізмаїльської преси щодо проголошення незалежності України  (серпень – грудень 1991 р.).

ІДГУ сьогодні — потужний науковий центр. Одним із наукових здобутків університету є проект «Опис і картографування межиріччя Дністра і Дунаю — нової європейської моделі безконфліктної взаємодії різносистемних мов і діалектів», у межах якого передбачено дослідити сучасний стан і розвиток мов і діалектів південної частини Одеської області (до уваги взята вся мовна картина регіону, а саме: українська, російська, болгарська, румунська, гагаузька мови). Проект отримав державне фінансування на 2016–2018 рр. і виконується спільно з Інститутом української мови НАН України. Під час конференції звітували вже й про перші результати (розроблено анкету запитань, розпочато збір матеріалу). Цій темі були присвячені доповіді Андрія Колесника, Ірини Циганок, Марини Делюсто.

Подбали організатори і про широке висвітлення конференції в регіоні. Зокрема, до популяризації українського слова долучилося місцеве телебачення, яке завітало в університет. Добре враження справляє той факт, що з ІДГУ співпрацює мерія і тим самим, підтримує авторитет гуманітаристики.

Загалом захід зібрав і викладачів університету, і випускників, і студентів. Відчувається, що заклад — місце зустрічі близьких по духу людей. Осередок україністики активно розвивають фахівці, віддані своїй справі і державі, але для того, щоб українське слово було чути на вулицях міста цього не достатньо. Патріотам потрібна як державна, так і громадська підтримка (регіон потребує української книжки, працевлаштування випускників, частіших візитів держслужбовців та культурних діячів).

Доповнила конференцію постійна виставка наукових праць співробітників університету, а також спеціально змонтована експозиція ляльок-мотанок місцевої майстрині.

Учасники Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка  змогли ще й оглянути історичну частину міста — пам’ятник Тарасові Шевченку, Свято-Покровський храм, мечеть, збудовану за зразком середньовічної османської архітектури, й узбережжя Дунаю, пейзажі якого — знахідка для досвідченого кінооператора та фотографа.

І, безперечно, якщо ви зустрінете співрозмовника, який знає 100–120 поезій напам’ять, то знайте, що він — випускник Ізмаїльського ІДГУ і навчався у Галини Райбедюк! 

Харчук Р.Б. Сучасна українська проза: постмодерний період: навч. посіб. — К.: ВЦ „Академія”, 2008. — 248 с. — (Альма матер).

У навчальному посібнику йдеться про особливості розвитку сучасної української прози з огляду на такі її естетичні орієнтири, як неопозитивізм, неомодернізм, передпостмодерні явища, постмодернізм, феміністичне письмо, альтернативне самовираження, різноманітні межові стильові явища. Розкрито також зміст літературно-естетичної дискусії про постмодернізм і його особливості в українському письменстві. Аналіз творчості найпомітніших у цьому часі прозаїків поєднано із розкриттям домінантних ознак стильових течій, які вони представляють. Акцентується увага на таких іменах української літератури, як: Валерій Шевчук, Марія Матіос, В'ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Степан Процюк, Володимир Діброва, Богдан Жолдак, Лесь Подерв'янський, Юрій Винничук, Юрій Андрухович, Юрко Іздрик, Тарас Прохасько, Оксана Забужко, Євгенія Кононенко, Сергій Жадан, Ірена Карпа, Любко Дереш, Світлана Поваляєва, Таня Малярчук. В кінці книги є короткий словник-довідник.

Федорук О.  Перше видання Шевченкових «Гайдамаків» : історія книжки / Олесь Федорук; НТШ в Америці, Ін-т джерелознавства НТН-А, Ін-т критики. – К. : Критика, 2013. – 152 с. – Ювілейний проект НТШ-А для вшанування 200-річчя від дня народження Т. Шевче

Працю Олеся Федорука «Перше видання Шевченкових «Гайдамаків»: історія книжки» випущено – спільно з розвідкою-інтерпретацією професора Григорія Грабовича – як коментар до факсимільного відтворення першодруку Шевченкової поеми (1841 року), що його вперше в історії українського книговидання здійснюють Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці, Інститут джерелознавства НТШ-А та Інститут Критики. У дослідженні переглянуто та узагальнено друковані й архівні джерела, пов’язані з історією написання, виходу в світ і поширення твору. У додатку вміщено критично вивірений текст першого видання поеми.

Ткачук Р. Творчість митрополита Іпатія Потія та полемічна література на межі ХVI – початку ХVІІ ст. Джерела. Риторика. Діалог / Р.Ф. Ткачук; Національна академія наук України; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. – К. : видавничий дім Дмитра Бураг

У монографії проаналізовано творчість видатного полеміста кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Іпатія Потія в контексті релігійної суперечки тієї доби. Охарактеризовано культурно-історичне пігрунтя трактатів уніатського митрополита. Полемічні писання, гомілетичний та епістолярний доробок Іпатія Потія розглянуто з позиції риторичного мистецтва. Цей підхід дав можливість дослідити персвазивні стратегії полеміста. Простежено тенденції розвитку полемічного письменства в Україні.

Тарнашинська Л. Українське шістдесятництво : профілі на тлі покоління (історико-літературний та поетикальний аспекти) / Людмила Тарнашинська ; Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. – К. : Смолоским, 2010. – 632 с.

У монографії досліджуються історико-літературний та поетикальний аспекти українського шістдесятництва в іменах.

Тарнашинська Л. Cюжет доби: дискурс шістдесятництва в українській літературі ХХ століття / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. —Київ: Академперіодика, 2013. – 678 с.

Тарнашинська Л. „Презумпція доцільності. Абрис сучасної літературознавчої концептології”. – К. : Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”. – 2008. – 534 с.

Свербілова Т. Від модерну до авангарду: жанрово-стильова парадигма української драматургії першої третини ХХ століття / Тетяна Свербілова, Наталя Малютіна, Людмила Скорина; Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Черкаси, 2009. — 598 с.

Не претендуючи на всеохопність, автори мали на меті повернути в коло літературознавчої рецепції низку призабутих текстів, творів маловідомих авторів і запропонувати нові інтерпретації класики. Новизна дослідження забезпечується тим, що українська драматургія 1900 — 1930-х років розглядається крізь призму модерних інтерпретаційних методик. Предметом уваги стала драматургія Лесі Українки, О. Олеся, В. Винниченка, М. Куліша, І. Дніпровського, І. Кочерги, Я. Мамонтова, О. Корнійчука, І. Микитенка тощо. Автори зачіпають питання жанру „оптимістичної трагедії” як кітчу, колгоспної трагедії, „колгоспного водевілю”, ліричної („рожевої”) комедії, „виробничої” драми, мелодрами і кримінальної драми, історичної драми.

Свербілова Т. Такі близькі – такі далекі... : (жанрові моделі української та російської драми від модерну до соцреалізму в аспекті порівняльної поетики) / Тетяна Свербілова. – Черкаси : ТОВ «МАКЛАУТ», 2011. – 560 с.

Монографію присвячено проблемам компаративної поетики російської та української драми та визначення культурної ідентичності кожної у найважливіших етапах взаємодії та трансформації жанрів: від ХІХ ст. до 30-х рр. ХХ ст. Застосовуються загальнонаукові концепції нелінійного розвитку культури, випадкових і закономірних процесів, теорія вибуху в культурі. Пропонується метод моделювання жанрової еволюції драми ХІХ – ХХ ст. На шляху від містерії до трагікомедії та мелодрами в координатах трьох принципів опису і відповідно трьох моделей жанрової трансформації: лінійної (історичної), циклічної (пульсуючої) та вибухової (хаосу). Зіна жанрових парадигм російської та української драми у реаліях модерну, авангарду, соцреалізму постає як взаємодія різних механізмів вибухового та поступового розвитку в культурі. Розділяються ракурси діахронії та синхронії в моделях формульної літератури соцреалізму як системи неканонічних жанрів масової культури, та в різновекторних текстах формульних та інноваційних жанрів. У порівняльній поетиці жанрів російської та української драми поєднуються компаративні методики пошуку аналогій та методики типологічного зіставлення.