У монографії досліджується поезія Юрія Тарнавського з погляду екзистенційної наснажености. Простежено еволюцію проблематики, систматизовано й проінтерпретовано найважливіші елементи концептуального поля „людина” в авторській поетичній картині світу. Екзистенційні мотиви, котрі становлять одну з домінант творчості українсько-американського письменника й пов’язують два десятка його збірок, мають еврестичний характер, а не виконують функцію ілюстрацій заздалегідь визначених ідей. Еволюцію творчості Тарнавського позначено тенденцією до звільнення образу людини від раціонального, тяжінням до підкреслення нераціонального у людській природі.
Предлагаемое вниманию читателя исследование реконструирует во времени и в интертекстуальном диалоге культуры смысл многих текстов, которые описывались как форма, но не читались как содержание по причине их непонятности или мнимой «бессмыслицы», загадки текстов скрывают ответы этого сложного времени. В книге также представлены творческие портреты лидеров литературных объединений: Л. Н. Лунца ― «Серапионовы братья», А. И. Введенского ― одного из лидеров «чинарей» и «ОБЭРИУтов».
«Загадочные неопознанные объекты» существуют и в пространстве культуры, как материальной, так и духовной; фантасты уже давно их именуют «артефактами». Хотя культурологи нашли множество других применений для слова «артефакт», автор книги солидарен с фантастами и считает, что загадочные объекты культуры, будоражащие сознание ни одного поколения людей, должны иметь своё имя. Эта книга посвящена литературным артефактам, в ней исследуются тексты-артефакты и высказывания-артефакты, ставшие катализатором культурного диалога, растянувшегося во времени ни на одно столетие.
Микола Бажан (1904–1983) – знакова постать нашого культуропростору, і не лише минулого. Вона й нині органічно бачиться на духовних висотах вітчизняного ландшафту. Багатьом з вершинних явищ нашої, та й світової, культури: музичної, будівничої, пластичної – поет надав чеканний словесно-образний відповідник, вкарбувавши їх в українську ментальність і операційний фонд сукупного інтелекту нації.
Відомий український літературознавець пропонує сучасному читачеві нове, незаанґажоване, передовсім – різними ідеологічними доктринами, прочитання ранніх збірок, а також великоформатних творів М.Бажана, як-от: «Будівлі», «Число», «Сліпці», «Політ крізь бурю», «Чотири оповідання про надію», «Уманські спогади», «Нічні концерти» та ін.
У книжці розглядаються риси поетики відомої драми М. Куліша: пафос, символізація, елементи комізму й мелодраматизму, персонажні ролі, театральність, перегуки із класичною реалістичною традицією. В інтерпретації задіяно інструментарій аналітичної психології.
Розглядається поетична творчість Євгена Плужника (1898 — 1936). Найбільше місця приділено його поемам — „Галілей” та „Канів”, а також розглянуто дві прижиттєві збірки — „Дні” (1926), „Рання осінь” (1927) та рукописну „Рівновага” (1933). Остання побачила світ лише 1966 року у складі „Вибраних поезій”. Окрім того, в полі зору М. Кодака й вірші Є. Плужника, що не ввійшли до збірок.
У книжці висвітлюється творчий внесок українського письменника Миколи Хвильового в оновлення і розвиток психологічної прози „переходової доби” — 20-30-х років ХХ ст. Показано людинознавчі здобутки митця, розмаїття словесно-образного мислення цього дерзновенного новатора й експериментатора.
Леонід Миколайович Коваленко — відомий український літературознавець і критик, член СПУ. Вміщені у книжці статті й рецензії, фронтовий щоденник, солдатські спогади, поезії і листи до фронтових друзів розкривають його душу — людини чесної, сумлінної, з твердими принципами й поглядами, людини „фронтової міри”, як говорили про нього співробітники.
В книзі вміщено такі статті й рецензії: про Павла Тичину (Павло Тичина і поезія слов'ян; Відлуння могутнього таланту; Широчінь, глибина, пристрасть); про Андрія Малишка (Народнопоетичне слово у творчості Андрія Малишка; Традиції і новаторство у творчості Андрія Малишка); про Олеся Гончара (На світових обширах; Планета, Комишанка і воля Порфира Кульбаки; Високі зорі людяності) тощо.
Вперше представлена в повному обсязі художня та автобіографічна проза видатного українського літературознавця, академіка НАН України Дмитра Затонського. Центральне місце займає автобіографічна повість „Історія однієї долі”. В ній автор не лише осмислює власний життєвий шлях, а й створює надзвичайно цікаву картину складного часу свого дитинства та юності.
Цю свою книжку відомий критик, літературознавець, громадський діяч, професор, академік НАН України Микола Григорович Жулинський замислював як велику шпаргалку — підручний літературознавчий матеріал із текстами. З п'ятидесяти нарисів- есеїв, героями яких є як широко-, так і маловідомі українські митці, автор творить велике панно — цілісний портрет національної літератури XIX — XX ст. Провідна ідея книжки: змагання за своє світобачення для багатьох українських письменників було змаганням за збереження цілісності української культури, за збереження і розвиток української мови, а отже — української нації. Важливим складником цієї своєрідної антології є художні тексти, ретельно дібрані до кожного нарису, серед них — раритетні чи призабуті. Для тих, хто вивчає чи викладає українську літературу, всіх небайдужих до історії й сучасності української словесності.
NEWSKIT_жовтня
12
Василенко Вадим. Слід Антея. Українська...
NEWSKIT_жовтня
11
12-13 вересня 2024 року на...
NEWSKIT_вересня
24
Сьогодні, 24 вересня 2024 року, в Інституті...
