15.jpg)
Творчість Лесі Українки – пристрасного лірика – органічно злита з її особистістю, і події її життя, до найінтимніших моментів «біографії душі», стають природним, украй важливим коментарем для розуміння текстів, так само як тексти – ключем до її життя.
Текстологічні дослідження, у ході яких постають усе нові й нові об'єкти спостережень (події, манускрипти, епістолярій, спогади, іконографія), часом розгортаються у великі панорамні картини «життєтворчості», становлячи документально обґрунтовану генеалогію творів.
У монографії ґрунтовно проаналізовано романи відомого прозаїка «розстріляного відродження» В. Підмогильного «Місто» і «Невеличка драма». Проблема сенсу буття розглядається як одна з головних у творчості письменника і досліджується в контексті романів В. Винниченка, М. Івченка, В. Петрова (Домонтовича), Є. Плужника та ін., а також у типологічному ряді близьких за мотивами прозових творів О. де. Бальзака, Гі де Мопассана, А. Франса, Ж.-П. Сартра. Використано широкий історичний та філософський контексти, як національний, так і зарубіжний, залучено невідомі архівні матеріали та праці закордонних літературознавців. Вперше було зроблено акцент на дослідженні специфіки онтологічного мислення та художнього світу В. Підмогильного.
Монографія присвячена дослідженню метатексту поетичної спадщини Т.Шевченка та її зв'язку з українською літературою давньої та нової доби. Завдяки методикам сутруктурального та постструктурального літературознавства здійснено оцінку впливу попередніх текстів на його поезію. Виснуто й обгрунтовано ідею про існування універсального коду української літератури, що збагачувався та конкретизувався національними рисами, забезпечував цілісність літературного процесу. Основну увагу приділено образно-тематичним константам (тема свободи волі, христологічні мотиви, образи духовного лідера, страждаючої матері, воїна-захисника). Також у праці досліджено метатекстову модель в українській літературі та в поетичній творчості Т.Шевченка, що засвідчує надтекстовий характер, багаторівневу структуру авторської роботи над твором; проаналізовано його художні переклади «Слова о полку Ігоревім», представлені як метатексти.
У монографії досліджується поезія Юрія Тарнавського з погляду екзистенційної наснажености. Простежено еволюцію проблематики, систматизовано й проінтерпретовано найважливіші елементи концептуального поля „людина” в авторській поетичній картині світу. Екзистенційні мотиви, котрі становлять одну з домінант творчості українсько-американського письменника й пов’язують два десятка його збірок, мають еврестичний характер, а не виконують функцію ілюстрацій заздалегідь визначених ідей. Еволюцію творчості Тарнавського позначено тенденцією до звільнення образу людини від раціонального, тяжінням до підкреслення нераціонального у людській природі.
Предлагаемое вниманию читателя исследование реконструирует во времени и в интертекстуальном диалоге культуры смысл многих текстов, которые описывались как форма, но не читались как содержание по причине их непонятности или мнимой «бессмыслицы», загадки текстов скрывают ответы этого сложного времени. В книге также представлены творческие портреты лидеров литературных объединений: Л. Н. Лунца ― «Серапионовы братья», А. И. Введенского ― одного из лидеров «чинарей» и «ОБЭРИУтов».
«Загадочные неопознанные объекты» существуют и в пространстве культуры, как материальной, так и духовной; фантасты уже давно их именуют «артефактами». Хотя культурологи нашли множество других применений для слова «артефакт», автор книги солидарен с фантастами и считает, что загадочные объекты культуры, будоражащие сознание ни одного поколения людей, должны иметь своё имя. Эта книга посвящена литературным артефактам, в ней исследуются тексты-артефакты и высказывания-артефакты, ставшие катализатором культурного диалога, растянувшегося во времени ни на одно столетие.
Микола Бажан (1904–1983) – знакова постать нашого культуропростору, і не лише минулого. Вона й нині органічно бачиться на духовних висотах вітчизняного ландшафту. Багатьом з вершинних явищ нашої, та й світової, культури: музичної, будівничої, пластичної – поет надав чеканний словесно-образний відповідник, вкарбувавши їх в українську ментальність і операційний фонд сукупного інтелекту нації.
Відомий український літературознавець пропонує сучасному читачеві нове, незаанґажоване, передовсім – різними ідеологічними доктринами, прочитання ранніх збірок, а також великоформатних творів М.Бажана, як-от: «Будівлі», «Число», «Сліпці», «Політ крізь бурю», «Чотири оповідання про надію», «Уманські спогади», «Нічні концерти» та ін.
У книжці розглядаються риси поетики відомої драми М. Куліша: пафос, символізація, елементи комізму й мелодраматизму, персонажні ролі, театральність, перегуки із класичною реалістичною традицією. В інтерпретації задіяно інструментарій аналітичної психології.
Розглядається поетична творчість Євгена Плужника (1898 — 1936). Найбільше місця приділено його поемам — „Галілей” та „Канів”, а також розглянуто дві прижиттєві збірки — „Дні” (1926), „Рання осінь” (1927) та рукописну „Рівновага” (1933). Остання побачила світ лише 1966 року у складі „Вибраних поезій”. Окрім того, в полі зору М. Кодака й вірші Є. Плужника, що не ввійшли до збірок.
У книжці висвітлюється творчий внесок українського письменника Миколи Хвильового в оновлення і розвиток психологічної прози „переходової доби” — 20-30-х років ХХ ст. Показано людинознавчі здобутки митця, розмаїття словесно-образного мислення цього дерзновенного новатора й експериментатора.
NEWSKIT_вересня
10
Запрошуємо до участі у презентації...
NEWSKIT_вересня
10
У Львові в Центрі інтелектуального...
NEWSKIT_вересня
09
У Будапешті вийшов друком сигнальний...
