27-28 січня2017 р., м. Київ

 Анексія Криму 2014 року – найболючіша сторінка в новітній історії України. Незважаючи на шалений спротив агресора – Російської Федерації, Автономна Республіка Крим завжди залишиться частиною Української держави.

ТНУ імені В. І. Вернадського у Криму ліквідували. У 2016 році він був відроджений у м. Київ. У цьому ж році вже відбувся перший набір студентів в оновленому університеті. ВНЗ виповнилось вже 98 років, а він знову зробив перший набір студентів, як і в далекому 1918 році, коли його заснували.

З січня 2017 року ТНУ імені В. І. Вернадського знов розпочинає на теренах України свою наукову діяльність шляхом організації якісних міжнародних науково-практичних конференцій та відродження своїх фахових наукових видань.

ТНУ імені В. І. Вернадського запрошує взяти участь у конференції «Перші Таврійські філологічні наукові читання» науково-педагогічних працівників вітчизняних та зарубіжних вищих навчальних закладів, аспірантів та здобувачів, студентів.

Результатомконференції «Перші Таврійські філологічні наукові читання»має стати обговорення та пошук рішень актуальних проблем сучасної філологічноїнаукив Україні та світі, а також публікація результатів досліджень, видання сертифікатів кожному учаснику конференції.

Члени організаційного комітету:

· Іщенко Наталія Анатоліївна – директор Інституту філології і журналістики Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, доктор філологічних наук, професор;

· Холод Олександр Михайлович – професор кафедри філологічних дисциплін та міжмовної комунікації Інституту філології і журналістики Таврійського національного університету  імені В. І. Вернадського, доктор філологічних наук, професор;

· Сейтяг’яєв Нариман Сеїтаметович – завідувач кафедри філологічних дисциплін та міжмовної комунікації Інституту філології і журналістики Таврійського національного університету  імені В. І. Вернадського, кандидат філологічних наук;

· Свенцицька Еліна Михайлівна – професор кафедри філологічних дисциплін та міжмовної комунікації Інституту філології і журналістики Таврійського національного університету  імені В. І. Вернадського,  доктор філологічних наук, професор;

· Дрига Ірина Миколаївна – доцент кафедри філологічних дисциплін та міжмовної комунікації Інституту філології і журналістики Таврійського національного університету  імені В. І. Вернадського, кандидат філологічних наук, доцент.

Офіційні мови конференції: українська, англійська та російська.

Секції конференції:

1. Слов’янські мови та література;

2.  Література зарубіжних країн;

3.  Романські, германські та інші мови;

4.  Перекладознавство;

5.  Теорія літератури;

6.  Порівняльне літературознавство;

7.  Порівняльно-історичне, типологічне мовознавство;

8.  Загальне мовознавство;

9.  Мова і засоби масової комунікації;

10.Міжкультурна комунікація.

Для участі у конференції необхідно:

1. До 24 січня 2017 року (включно) необхідно надіслати на електронну адресу оргкомітету: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

1.1. тези доповіді на українській, російській чи англійській мові;

1.2.відскановану (сфотографовану) квитанцію про сплату організаційного внеску);

1.3. довідку про учасника (ПІБ, відомості про звання, посаду, місце роботи або навчання, відомості про наукового керівника (для тих, хто не має наукового ступеню), електронна пошта, номер телефону, поштова адреса для надсилання збірнику).

Назва надісланих матеріалів має включати в себе прізвище автора та ініціали
(Наприклад: Кушнір_Тези; Кушнір_Внесок; Кушнір_Заявка)

2. Сплатити організаційний внесоку розмірі 200 грн.можна за наступними банківськими реквізитами:Банк одержувача: АТ "УкрСиббанк", Поточний рахунок одержувача: 26259007478775,  ОКПО: 1511200115, МФО банка одержувача: 351005,  П.І.Б. : Прядко Анатолій Данилович, Призначення платежу: поповнення рахунку Прядко А.Д. від ПІБ.

Здійснити оплату організаційного внеску можна у відділенні будь-якого банку в України або через Інтернет.

Вимоги до тез доповідей:

v Обсяг – до 5 стор. формату А-4 у текстовому редакторі Microsoft Word for Windows 6.0, 7.0, 97, 2000, 2003, 2007 у вигляді файла з розширенням *.doc; шрифт – TimesNewRoman, розмір – 14, 1,5 міжрядковий інтервал; абз. відступ – 10 мм; поля – 20 мм.

v Послідовність розміщення матеріалів у тезах доповіді: номер та назва секції,
прізвище та ініціали автора (ів) (шрифт – напівжирний); посада, навчальний заклад, місце роботи у разі закінчення навчання; (шрифт – курсив); назва доповіді (великі літери, шрифт – напівжирний); текст.

Наприклад:

4. Перекладознавство

Кушнір Т.М.,

аспірант кафедри іноземних мов

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

·   Використана література оформлюється в кінці тексту під назвою «Список використаних джерел». У тексті посилання на використані джерела позначаються квадратними дужками із вказівкою в них порядкового номера джерела за списком та через кому – номера сторінки (сторінок), наприклад: [5, с. 56].

Збірник тез конференції разом із сертифікатом буде надісланий учасникам конференції на поштову адресу, вказану ванкеті, протягом місяцяпісля проведення конференції.Форма проведення конференції: заочна.

***

Оргкомітет конференції:

Інститут філології і журналістики

Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського

Поштова адреса: вул. Івана Кудрі, 33, м. Київ

Сайт університету: tnu.edu.ua

Електронна пошта: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Контактний телефон:+38 098 9850158

Колектив Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України в рамках передноворічного книжкового ярмарку «Медвін: Книжкова коляда» проводить другий БЛАГОДІЙНИЙ ПРОДАЖ книжок, світлин, виробів ручної роботи "КУПУЮЧИ КНИЖКУ, РЯТУЄШ ЖИТТЯ!!!".

Мета продажу: збір коштів на лікування співробітниці Інституту літератури, молодої і талановитої дослідниці американської літератури Олени Дубінініої Olena Dubinina, у якої діагностували лімфому (онкологічне захворювання лімфатичної системи). Усі кошти, зароблені в ході продажу, підуть на лікування Олени, якій загалом потрібно зібрати 100 000 доларів (імунотерапія, хіміотерапія, трансплантація кісткового мозку).
Підтримати Олену також можна, переказавши кошти на рахунок у Приватбанку. 
Номер картки: 5167 9821 0000 5401 
Отримувач: Олена Володимирівна Дубініна 
Контакти Олени: e-mail:  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. , тел.: +38 099 432 95 18

Подивитися афішу

22 листопада 2016 року Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України відсвяткував 90-річчя від часу свого заснування. В межах відзначення ювілею установи відбулась урочиста академія, а також відкрилася виставка раритетних матеріалів із фондів відділу рукописів та вибраних наукових праць інституту за весь період його існування.

Урочисту академію з нагоди ювілею відкрив член Президії НАН України, академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, директор Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України академік М.Г. Жулинський, який привітав учасників заходу і коротко розповів про історію установи та основні напрями роботи і здобутки вчених-літературознавців Академії. Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України належить до найстаріших академічних закладів нашої держави і впродовж вже дев’яти десятиліть є провідною науково-дослідною установою, яка вивчає українську й зарубіжну літератури, здійснює текстологічні студії, зберігає та примножує рукописні фонди. Поєднуючи традиційні й найновіші підходи до літературного тексту, співробітники цього інституту готують фундаментальні дослідження теоретико- й історико-літературного плану, а також енциклопедії, підручники й посібники, біобібліографічні покажчики, виховують наукову зміну, координують дослідження в галузі літературознавства, впроваджують свої напрацювання у програми середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладів. Створений 1926 року як Інститут Тараса Шевченка, покликаний збирати, зберігати й вивчати спадщину класика українського письменства, він перетворився на установу, здатну осмислювати процеси, що відбуваються не лише в українській, а й у зарубіжних літературах, – зазначив М.Г. Жулинський.

Від імені Президії НАН України присутніх привітав віце-президент НАН України, голова Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України академік С.І. Пирожков, який у своєму виступі підкреслив, що Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка є справжньою перлиною, діамантом серед академічних установ, гордістю і славою вітчизняної академічної науки. І попри те, що офіційно історія інституту бере початок 1926 року, коли в системі Всеукраїнської академії наук було засновано Інститут Тараса Шевченка, згодом перейменований на Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка, проте фактичною точкою відліку можна вважати заснування в 1918 році Літературно-історичної комісії при Українській академії наук. С.І. Пирожков також зауважив, що інститут досить швидко вийшов за межі шевченкознавства: його науковці активно взялися за дослідження доробку й інших, не менш знакових для нашої країни митців – насамперед Г. Сковороди, І. Франка, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Лесі Українки. Результати роботи науковців-літературознавців із вивчення духовної скарбниці українського народу, втіленої у текстах його видатних письменників, неодноразово удостоювалися найвищих державних нагород. Так, гідною оцінкою діяльності інституту стала Державна премія України в галузі науки і техніки, присуджена за видання «Історія української культури». Незважаючи на вкрай непрості часи, зокрема негаразди з матеріальним забезпеченням, дослідники продовжують працювати на високому науковому рівні, – зазначив академік С.І. Пирожков і оголосив присутнім вітання від президента НАН України академіка Б.Є. Патона, в якому, зокрема, йдеться: «Інститут літератури завжди був центром вільної думки. Саме тут зароджувалося явище шістдесятництва, яке започаткували Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний, Михайлина Коцюбинська, Віктор Іванисенко, Іван Ющук, Юрій Бадзьо. Після знаменної події проголошення незалежності України, 25-ліття якої наша держава відсвяткувала цього року, Інститут здійснив значну наукову роботу у справі переосмислення замовчуваних явищ та імен, повернення читачеві заборонених з ідеологічних міркувань творів, визначення місця української літератури у світовому літературному процесі. Нині Інститут літератури є провідною науково-дослідною установою, робота якої спрямована на всебічне вивчення української та світової літератури, збереження й дослідження рукописної спадщини українських письменників. <…> Діяльність вашої установи неухильно спрямована на нарощення духовно-інтелектуального потенціалу, генерацію, розвиток і утвердження національної науки про літературу як важливий духовний ресурс нації».

На продовження заходу з вітальним словом до присутніх звернувся член Президії НАН України, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України, голова Науково-видавничої ради НАН України академік Я.С. Яцків. Він зауважив, що в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України працюють дуже різні особистості, проте всіх їх єднає потяг до творчості й любов до Батьківщини. Величезна заслуга цих учених полягає в тому, що вони займаються надзвичайно шляхетною та потрібною (особливо за нинішніх умов) справою – збереженням культурної й історичної пам’яті українського народу. На завершення академік Я.С. Яцків вручив академікові М.Г. Жулинському подарунок – раритетне видання спогадів про Тараса Шевченка «Пам’яти Великого Кобзаря землі Української Тараса Шевченка», яке поповнить багату книгозбірню установи.

Привітати вчених-літературознавців прийшли їх колеги – колектив науковців Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України на чолі з директором цієї установи академіком Г.А. Скрипник, за словами якої Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, крім власне дослідницької (створення епохальних наукових проектів нашої доби), виконує й іншу вкрай важливу функцію – консолідацію української нації. Як зазначила академік Г.А. Скрипник, інститут створювали й розвивали непересічні постаті, однак – що дуже тішить – нинішні його знані персоналії не змаліли порівняно зі своїми попередниками та гідно продовжують їхні починання. Їм притаманна величезна творча енергія та глибинний аристократизм духу, а також самовідданість у праці. «Саме щоденна конкретна робота є мірилом патріотизму й громадянськості», – підкреслила Г.А. Скрипник і висловила сподівання на подальшу плідну співпрацю між двома інститутами, які є досить спорідненими науковими установами, адже виконують дослідження за суміжними напрямами. 

Перед присутніми виступив і директор Інституту української мови НАН України доктор філологічних наук П.Ю. Гриценко, який розповів, що Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка й Інститут української мови теж мають чимало точок дотику, а саме разом працюють у царині текстології. Літературознавці формуюють засади високої науки й демонструють зразки академізму в найкращому розумінні цього слова, – підкреслив гість свята. Ця установа виконує, за його словами, справді «деміургійну роль», – збирає мистецькі тексти, оформлюючи їх передмовами й коментарями, без яких іноді непросто зрозуміти контекст, в якому творили письменники попередніх історичних епох. Саме Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України намагається нині інтегрувати і зберегти літературний процес. Ба більше, без нього важко було підтримувати на належному науковому рівні літературознавчі студії після відповідних праць І. Франка й М. Грушевського.

Завітали на ювілей також викладачі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Гості привітали вчених від імені директора цього закладу доктора філологічних наук, професора Г.Ф. Семенюка та наголосили на тому, що Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України має високе покликання – передавати безсмертне наукове знання про українську літературу як невід’ємну складову української культури майбутнім поколінням.

Ведучий авторської передачі «Художній всесвіт літератури» на радіостанції «Культура», літературознавець, доктор філологічних наук, професор М.К. Наєнко зауважив, що з огляду на ювілей інституту важливо було б створити його історію в персоналіях та згадати всіх видатних людей, які через непересічний талант і мужню громадянську позицію зазнавали політичних утисків. Серед таких особистостей – Надія Суровцева і Василь Стус, які свого часу були аспірантами цієї академічної установи.

Заступник директора Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України доктор філологічних наук В.М. Бріцин у своєму слові до присутніх назвав Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України джерелом духовності нашого народу, без якого не відбулося б становлення незалежної Української держави.

Як зазначив член Президії Національної академії мистецтв України доктор мистецтвознавства, професор О.К. Федорук, вітчизняні митці й мистецтвознавці безмежно шанують працю вчених Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України й уважно знайомляться з усіма результатами їх дослідницької діяльності.

З нагоди ювілею інституту голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка П.М. Мовчан вручив академіку М.Г. Жулинському найвищу громадську нагороду цього товариства – медаль «Будівничий України» і наголосив, що Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України – це значно більше, ніж просто наукова установа: це – осередок національного інтелекту, який творить і має надалі докладатися до розбудови нашої держави. Адже без науки, в тому числі соціогуманітарної, неможливий прорив у розвитку України.

По закінченні привітань від вітчизняної наукової і культурної громадськості врочисту академію було продовжено п’ятьма доповідями вчених Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України. Директор інституту академік М.Г. Жулинський виступив із теми: «Всеукраїнська академія наук і становлення українського літературознавства», в якій зосередився на основних етапах формування вітчизняної літературознавчої традиції. Як відзначив академік, закладення підвалин української науки припадає на другу половину ХІХ – початок ХХ ст. Її організація відбувалася в різних формах і тривала як у вищих навчальних закладах, де власне наукові дослідження все ж відігравали другорядну роль порівняно з навчальним процесом, так і в наукових товариствах. Як основні центри наукової думки серед закладів вищої школи академік М.Г. Жулинський особливо відзначив Харківський і Київський університети, Новоросійський університет в Одесі, Львівський та Чернівецький університети, а також Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний інститут, Львівський і Київський політехнічні інститути. Серед власне наукових об’єднань найважливішу роль на той час відігравали Харківське історико-філологічне товариство, Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові та створене за його зразком Українське наукове товариство в Києві, яке М. Грушевський називав «академією в мініатюрі». З часів Кирило-Мефодіївського товариства (братства) українська гуманітарна наука була тісно пов’язана з національним рухом – боротьбою українців за національно-культурну спадщину, рідну мову та власну літературу. На цей час припадає бурхливий розвиток української історіографії, археології, антропології, а також історії мови й культури (зокрема, вивчення фольклорної творчості). За цими напрямами працювали М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, Д. Яворницький, О. Потебня, Д. Бантиш-Каменський, М. Маркович, Б. Грінченко. Що ж стосується власне літературознавства, то особливий інтерес до нього – що цілком зрозуміло – виявляли самі письменники: І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Максимович, М. Костомаров, І. Срезневський, М. Драгоманов, І. Франко, А. Кримський, М. Грушевський, М. Дашкевич, О. Огоновський, В. Науменко. На початку ХХ ст. з’являються й перші узагальнювальні наукові праці в цій галузі, а саме: «Нариси з історії української літератури XVII – XVIII ст.ст.» М. Петрова (1911 р.), «Історія українського письменства» С. Єфремова (1913 р.), шеститомна «Історія української літератури» М.С. Грушевського. Й оскільки на початку ХХ ст. в Україні були представлені всі галузі гуманітарних і суспільних наук, то абсолютно логічною видавалася ідея створення вищої наукової установи держави, яка боролася за свою незалежність, – української національної академії наук. Як зауважив доповідач, ця ідея належала ще історикові В. Антоновичу, якого підтримував М. Грушевський. Точка зору М. Грушевського з цього питання полягала в тому, що така академія має постати на базі двох наукових товариств – львівського і київського – та створити мережу філій по всій Україні. Проте, як відомо, реалізувала цю ідею Комісія зі створення Української академії наук, очолювана вченим-природознавцем В. Вернадським, а першими академіками стали 12 осіб, серед яких, до речі, був і перший директор майбутнього Інституту Тараса Шевченка – Д. Багалій. Цей же вчений очолював і утворену згодом Постійну комісію для складання словника українських діячів науки, історії, мистецтва та громадського руху. До 1921 року світ побачили біобібліографічні твори, присвячені М. Коцюбинському, Б. Грінченку, І. Франку, а також дослідження життя й творчості І. Карпенка-Карого та діяльності Т. Шевченка в межах Кирило-Мефодіївського товариства. Літературознавчі студії вчених Академії було продовжено в рамках Комісії для вивчення пам’яток новітнього українського письменства (утворена 1919 року, вона ж – Комісія для видання пам’ятників нової української літератури), Комісії для видання творів Т. Шевченка, І. Франка, В. Антоновича, М. Драгоманова (створена 1920 року, а в 1929 р. перейменована на Редакційний комітет для видання творів Т. Шевченка), Історико-літературного товариства (з 1921 року), Науково-дослідного інституту історії української культури (з 1922 р.) та, нарешті, Інституту Тараса Шевченка (повна назва – «Наукова установа всеукраїнського значення – Науково-дослідний інститут Тараса Шевченка»), постанова про заснування якого в Харкові датується липнем 1925 року, однак формально інститут постає лише в 1926 р.: в листопаді його директором було призначено академіка Д. Багалія, а вченим секретарем – І. Айзенштока. Установу не раз перейменовували: свою теперішню назву – «Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка» – вона отримала 1952 року. Таким чином, підсумував академік М.Г. Жулинський, незабаром своє 100-річчя відзначатиме не лише Національна академія наук України, а й вітчизняне літературознавство, фактичний початок якого збігається з наданням академічній (за своєю суттю) науці офіційного статусу.

У доповіді доктора філологічних наук В.Л. Смілянської «Шевченкознавство – чільний напрямок досліджень в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України» було висвітлено найвагоміші здобутки цієї установи у вивченні життєвого шляху та творчої спадщини геніального українського митця, видатного громадського діяча Т.Г. Шевченка. Серед основних фундаментальних робіт, виконаних в інституті, – «Шевченківський словник», «Шевченківська енциклопедія», «Повне видання творів Т.Г. Шевченка» (в 12-ти томах), окремі видання Шевченкових «Щоденника» й «Листування». На початку 1930-х рр. чимало вчених інституту стали жертвами політичних репресій і установу, фактично, доводилося відновлювати з нуля, долучаючи до досліджень фахівців інших розгромлених наукових організацій. За словами В.Л. Смілянської, на 1950-ті рр. припадає новий етап у роботі установи, пов’язаний із започаткуванням наукових конференцій, присвячених шевченкознавчим студіям. Цьогоріч такий захід відбувся вже у 39-й раз – у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Суттєве пожвавлення досліджень у галузі шевченкознавства спостерігалося й у 1960-х рр. – у зв’язку з відзначенням двох ювілейних дат: 100-річчя від дня смерті Т. Шевченка (1961 р.) і 150-річчя від дня його народження (1964 р.). Упродовж другої половини 1960-х рр. підбивалися підсумки попередньої роботи науковців-шевченкознавців за напрямами біографістики, поетики, жанрології, текстології. У 1970-х рр. видано низку присвячених постаті видатного українця колективних монографій, які містили чимало інноваційних моментів. Зокрема, вчені інституту спростували досить поширену на той час тезу про нібито еволюцію творчості Т.Г. Шевченка від романтизму до реалізму. 1984 року побачила світ праця «Тарас Шевченко: біографія», в якій науковці втілили всі найкращі риси академізму – передусім сувору документальність і аргументованість. Наймасштабнішим шевченкознавчим проектом інституту В.Л. Смілянська назвала видання «Шевченківська енциклопедія» (в 6-ти томах; 2012-2015 рр.), загальний обсяг якої становить 5360 сторінок, а кількість статей дорівнює 6307-ми. Статті цієї енциклопедії умовно поділено на три основні блоки: теми та мотиви творчості; образи й концепти; історичний блок. Вагомий внесок у створення видання зробили фахівці Інституту історії України й Інституту української мови НАН України. До новацій, що знайшли відображення в енциклопедії, належать, серед іншого, монографічність аналізу літературних творів Т. Шевченка, а також широке висвітлення культурного контексту. Так, видання містить колосальний корпус персональних статей як про осіб із оточення Т. Шевченка, так і про історичних осіб, учених-шевченкознавців і навіть вигаданих літературних персонажів, які в той чи інший спосіб пов’язані з творчістю Кобзаря. Ця унікальна енциклопедія, однак, не претендує на бездоганність і вичерпність і, звісно, може й має бути доповнена та вдосконалена в майбутньому, – зазначила В.Л. Смілянська. За її словами, «шевченкознавство прямує в нескінченність».

Доповідь із теми: «Драматичні сторінки творення історії української літератури» виголосив заступник директора Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України член-кореспондент НАН України М.М. Сулима. Аналізувати стан дослідження історії української літератури, її основні етапи й знакові постаті бралися різні дослідники – починаючи з 1830-1840-х рр. До перших найбільш помітних і значущих для сучасного літературознавства спроб належать огляди М. Максимовича й І. Вагилевича, лекції Я. Головацького, праці М. Костомарова. Перша найбільша праця в цій галузі – 4-томна «Історія руської літератури» (1887-1894 рр.) – належить Омелянові Огоновському, який роками листувався з письменниками, уточнюючи біографічні та бібліографічні дані, й суттєво поглибив і розвинув думки, висловлені М. Максимовичем, М. Костомаровим та іншими. Витоки руської (тобто української) літератури, на думку цього дослідника, належать до часів Київської Русі. Перевагою праці О. Огоновського було те, що він об’єднав літератури Західної та Наддніпрянської України в єдину українську літературу й розглядав її тільки так – як окрему цілісність. Ще однією важливою працею стала «Історія української літератури», написана І. Франком у 1907-1912 рр. і видана аж 1983 року. За словами М.М. Сулими, ця книга, безперечно, відчутно вплинула б на українське літературознавство, якби не побачила світ через 70 років після свого написання. Надовго вилученою з наукового вжитку була й «Історія української літератури» письменника та вченого Б. Лепкого, який, зокрема, запропонував естетичний підхід до вивчення пам’яток давньої літератури, тобто, по суті, вважав за необхідне аналізувати втілення ідеалу краси у літературній творчості (усній і писемній). До заборонених у СРСР і, відповідно, викреслених з української науки книг належала також «Історія українського письменства» С. Єфремова, який наголошував, що історія літератури є, по суті, історією трьох ідей – ідеї визволення людини від пут, ідеї національного визволення й ідеї народності у змісті та формі. Як зазначив М.М. Сулима, і О. Огоновський, і І. Франко, й С. Єфремов мали певні застереження до української літератури XVII-XVIII ст.ст. Заповнити прогалину у вивченні українського красного письменства цього періоду, а також проаналізувати українську літературу у світовому контексті була покликана ґрунтовна 3-томна праця Михайла Возняка «Історія української літератури» (1920 р.). Проте оскільки М. Возняк присвятив цю роботу борцям за соборну, вільну, самостійну та незалежну Україну, то головну наукову працю його життя теж спіткала лиха доля. В 1923-1927 рр. публікувалася «Історія української літератури» М. Грушевського, 5 томів якої встигли побачити світ, а 6-й зберігся в рукописі та був виданий тільки в 1995 р. На багатющому фактичному матеріалі М.С. Грушевський простежував, у який спосіб література віддзеркалює ідеї, що панують у суспільстві. Ця праця також упродовж тривалого часу зберігалася в спеціальних фондах, доступ до неї було відкрито лише в другій половині 1980-х рр. Наступним фундаментальним виданням зі вказаного напряму досліджень стала «Історія української літератури» Миколи Гнатищака (1941 р.). Учений писав про етичний ідеал мистецького твору, ідейно-етичний естетизм, а також про неповноту естетичної оцінки твору без ідейної, етичної та національно-суспільної складової. М. Гнатищак запропонував нову періодизацію історії української літератури, яку найчастіше приписують Дмитрові Чижевському, і виокремив у ній такі основні етапи (орфографія – авторська): староукраїнський стиль, візантійський стиль, пізньовізантійський, або ж переходовий (тобто перехідний), стиль, український ренесанс, козацький барок, псевдоклясика, бідермаєр, романтика, реалізм, модернізм. Продовжити цю «Історію української літератури» було запропоновано Дмитру Чижевському, який зазначав, що в деяких питаннях він розходиться зі своїм попередником. Зокрема, це стосувалося періодизації історії української літератури. У власній праці «Історія української літератури» (Нью-Йорк, 1956 р.) Д. Чижевський замінив староукраїнський стиль монументальним, візантійський – орнаментальним, пізньовізантійський – переходовою добою, український ренесанс – ренесансом і Реформацією, псевдоклясику – класицизмом, відмовився від бідермаєра, залишив романтику й реалізм, а модернізм замінив символізмом. Непростою була ситуація і з виданим в УРСР «Нарисом історії української літератури», щодо якого в 1946 році було ухвалено постанову «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі історії української літератури»». Цей документ з’явився за результатами рецензування видання нефахівцями, котрі виявили в ньому «ідеологічну незрілість», «буржуазний об’єктивізм» і «націоналістичні помилки», а також відхід від «теорії єдиного потоку». Переслідувані владою автори «Нарису…» (зокрема, О. Білецький) згодом самі висловлювали аналогічні звинувачення – але тепер уже на адресу праці Д. Чижевського. Отже, серед сторінок української науки (в тому числі й українського літературознавства), як і української історії загалом, теж було немало драматичних, а то й трагічних, – підсумував М.М. Сулима.

Про непросту долю української літератури й українських літературознавців у своїй доповіді «Багатотомна «Історія української літератури» в нових умовах і з нових позицій» розповів академік В.Г. Дончик. За його словами, плідна й сумлінна дослідницька робота в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України тривала навіть за найнесприятливіших умов. Учений виокремив два найскладніші переломні періоди для української літератури й науки про неї – 1928-1929 рр. і 1968-1969 рр., під час яких письменники та вчені зазнавали найжорстокіших політичних переслідувань і звинувачень в ухилі від основних ідеологічних постулатів. Так, однією із дражливих і небезпечних на той час тем була об’єктивна періодизація українського літературного процесу. Наприкінці 1960-х рр. укладачів 8-го тому «Історії української літератури» було офіційно звинувачено у «поблажливій оцінці дрібнобуржуазних письменників» і «неправильній оцінці шістдесятників», внаслідок чого деяких співробітників інституту було заарештовано, частину – звільнено, багатьом – оголошено догани. «Після цього важко було говорити про об’єктивне історіописання», – зауважив В.Г. Дончик. Проте вченим вдалося зберегти неторканим основний канон української літератури (передусім давньої та класичної), хоч і не обійшлося без ідеологічних нашарувань, які тоді були звичним явищем для наукових видань. Зі здобуттям Україною незалежності постала необхідність укладення нової багатотомної «Історії української літератури». Робота над цим виданням об’єднала зусилля науковців Академії та викладачів вітчизняних університетів. Учені також переглянули теоретико-методологічні підходи до роботи, адже, на думку В.Г. Дончика, розвиток колоніальної літератури бездержавного народу, який постійно бореться за виживання та право на самовизначення, має власні особливості – порівняно з літературами народів, культура яких перебувала під захистом національних державних інституцій. Крім того, в сучасному українському літературознавстві соцреалізм розглядається не як художній напрям, який має відношення до естетики, а як набір ідеологічних настанов. Працюють учені також над проблемами наукової термінології та естетичних критеріїв.

Останню доповідь урочистої академії – з теми: «До історії формування архівної колекції відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України» – виголосив заступник директора Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук С.А. Гальченко. За його словами, комплекс архівних матеріалів, зібраних у відділі рукописних фондів і текстології, – це документальні джерела вивчення не лише історії української літератури, її взаємозв’язків із іншими слов’янськими літературами, а й вітчизняної філології та науки загалом. Виняткову цінність серед цих джерел становлять архіви письменників-класиків, але важливе наукове значення мають і документальне зібрання інших діячів літератури, мистецтва, науки, які працювали переважно на теренах України. Інститут Тараса Шевченка спершу мав на меті збирання саме спадщини Кобзаря. Проте практично відразу після заснування установи в її фондах почали концентруватися архіви українських літераторів, а згодом – і численні матеріали не тільки прозаїків, поетів і драматургів, а й істориків літератури, мовознавців, перекладачів, видавців. Ці джерела є надзвичайно важливими для дослідження історії української культури. На жаль, у 1930-х рр. інститут втратив частину своїх архівів. При цій установі за активної участі Спілки письменників України в 1930-1932 рр. на основі зібраних матеріалів було створено Всеукраїнський літературний музей. Проте в 1933-1934 рр., після реорганізації інституту рукописні фонди радянської літератури були вилучені з його сховищ і передані до різних установ, зокрема до Харківської наукової бібліотеки імені В. Короленка. Відділ втратив уже занівентаризовані особисті архіви А. Заливного, В. Сосюри, В. Чумака, І. Кириленка, П. Тичини, І. Кулика, М. Хвильового, Г. Михайличенка, О. Слісаренка, Л. Чернова, архіви деяких журналів, особисті справи членів літературної організації «Плуг» і архіви самої цієї організації, а також інших редакцій і літературних груп. А ті багатющі матеріали, які таки було накопичено та збережено в інституті, в подальшому стали науковою базою для створення академічних видань творів Т. Шевченка (у 10-ти, 6-ти й 12-ти томах), двотомників академічних видань Г. Сковороди й І. Котляревського, а також науково-критичних видань: зібрання творів І. Франка (у 50-ти томах), творів Лесі України (в 12-ти томах), творів Панаса Мирного (в 7-ми томах; 2 томи містять неопубліковану спадщину письменника), видання творів і праць А. Кримського (у 5-ти томах), І. Нечуя-Левицького (в 10-ти томах), М. Коцюбинського (в 7-ми томах), П. Грабовського (в 5-ти томах), С. Руданського (в 3-х томах), М. Рильського (в 20-ти томах), П. Тичини (в 12-ти томах) та інших.  Видано також 6 випусків збірника «Питання текстології», які засвідчують здобутки цієї важливої галузі українського літературознавства. Активно користувалися джерельного базою відділу й учені, які писали «Історію української літератури» (у 8-ми томах), «Історію українського мистецтва» (у 6-ти томах), 2-томний «Шевченківський словник», 6-томну «Шевченківську енциклопедію» й інші праці. З початку 1980-х рр. в інституті відновлено активне поповнення архівів, – зазначив С.А. Гальченко.

Урочистості з нагоди ювілею було продовжено відкриттям у Національному музеї літератури України виставки раритетних архівних матеріалів із фондів відділу рукописів та вибраних наукових праць Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України за 90 років. Відкриваючи виставку, академік М.Г. Жулинський зауважив, що нею інститут прагне представити свою історію широкому колу відвідувачів, і подякував співробітникам музею за підготовку й оформлення експонатів.

Генеральний директор Національного музею літератури України Г.О. Сорока відзначила плідність і взаємну корисність багаторічної співпраці між музеєм та інститутом. За її словами, Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України завжди був науковою установою зі сміливою громадянською позицією, постійно відкривав для нашого суспільства забуті імена талановитих митців, а нині започатковує нові цікаві дослідницькі проекти, популяризує найкращі здобутки вітчизняної літератури і робить свій вагомий внесок у входження України до європейського та світового культурного простору. Наостанок Г.О. Сорока представила учасникам відкриття виставки співробітників музею, які працювали над експозицією, присвяченою ювілею Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, та вручила колективу інституту в особі його директора медаль «Друг музею» – спеціальну нагороду на знак подяки за роки співпраці.

На відкриття виставки завітав і відомий український поет, письменник, перекладач, публіцист, громадський та політичний діяч Д.В. Павличко. У своєму слові до присутніх він нагадав, що інститут був не просто науковою установою, а одним із центрів боротьби за незалежну Українську державу. За сучасних же умов його почесна місія має полягати в сприянні розвитку вітчизняної літературної критики. 

Перед учасниками заходу виступив також колишній генеральний директор Національного культурного центру України в Москві доктор історичних наук В.Ю. Мельниченко, який розповів про допомогу, надану йому Інститутом літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України й особисто академіком М.Г. Жулинським у дослідженні московських періодів життя Т. Шевченка, М. Гоголя та М. Грушевського, і наголосив, що інститут працює на високому світовому рівні, а його науковці є людьми, що творять духовну історію України.

Заступник директора Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук С.А. Гальченко підкреслив, що кожен експонат на цій чудовій виставці є дорогоцінною перлиною і у свій особливий спосіб доповнює наші знання про нелегку історію української літератури. Він також висловив сподівання, що увагу відвідувачів приверне й виставка найкращих наукових видань інституту, що побачили світ упродовж 90-та років його існування.

На завершення заходу завідувач відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук Г.М. Бурлака зазначила, що установа має й багато інших, не менш цікавих фондів, кожен із яких є важливим для осягнення історії української літератури, а ця виставка – хороша нагода нагадати громадськості про інститут і суспільно значущі результати його роботи. 

Виставка функціонуватиме в музеї до кінця грудня 2016 року. Оглянути її можна за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 11, 3-й поверх. Графік роботи музею вказано на його Інтернет-сторінці: http://museumlit.org.ua/?page_id=133

За інформацією Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України,

Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України

і Прес-служби НАН України

Фото: Прес-служба НАН України

Сектор слов’янських літератур Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України запрошує опублікувати матеріали у збірнику «Слов’янські літератури у світовому культурному контексті: універсальне та індивідуальне».

Мета збірника – висвітлити широке коло актуальних питань, що стосуються вияву універсального та індивідуального в межах літературознавчого універсуму, зокрема:

·        аналіз національної та індивідуальної картини світу;

·        осмислення сучасних національно-індивідуальних моделей жанру і стилю/жанростилю як тих універсалій, що, утримуючи загальне, набувають неповторних індивідуацій;

·        інтерпретація втілених у художньому тексті змістовних культурних феноменів, які утримують важливу семантику культурно-екзистенційних універсалій;

·        дослідження функціонування літературознавчих категорій та форм їх актуалізації в художніх текстах для окреслення параметрів історичної динаміки та інформативного потенціалу означеного феномену.

Робочі мови – слов’янські.

Обсяг статті – до 1 друк. аркуша (40 тис. друкованих знаків).

Матеріали публікуються безкоштовно.

До статті учасника без наукового ступеня додається рецензія з підписом доктора/кандидата філологічних наук.

Редколегія має право відхиляти матеріали, що не відповідають темі збірника, оформлені з істотними технічними помилками чи потребують значної стилістичної правки.

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ СТАТЕЙ:

1. Текстовий редактор MS Word будь-якій версії; параметри сторінки: всі поля по 2 см; шрифт Times New Roman, абзацний відступ 1,25 см, інтервал 1,5, кегль – 14; вгорі на першій сторінці (у правому куті, напівжирний шрифт) – ініціали та прізвище автора, в дужках місто; через рядок – назва статті великими напівжирними літерами посередині сторінки; через рядок – основний текст статті.
2. Посилання в тексті в квадратних дужках, зазначити номер джерела в списку використаної літератури, том і сторінку: [8, Т. III, с. 56–57]. Якщо робиться посилання на кілька джерел одночасно, їхні номери відділяються крапкою з комою: [1; 3]. Цитати наводяться в «парних» лапках. Примітки не допускаються.
4. У кінці статті через рядок в алфавітному порядку наводиться список літератури (посередині заголовок – Література), на яку посилається автор.
5. Через рядок українською, російською та англійською мовами (кегль 12, курсив) – ініціали, прізвище, назва статті, анотація та ключові слова.

Зразок:

О. С. Іванова (Київ)

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА

Текст статті [8, Т. III, с. 56–57]. Текст статті.

Література

Петров В. С. Теории канона. – М.: Терра-принт, 2010. – 324 с.

Ініціали, прізвище, назва статті, анотація та ключові слова (українською, російською та англійською мовами).

О. С. Іванова. Літературознавство як наука

Анотація: У статті йдеться...

Ключові слова:

О. С. Иванова. Литературоведение как наука

Аннотация: В статье…

Ключевые слова:

O. Ivanova. Literary criticism as a science

Summary: The article deals…

Кеу words:

Також необхідно створити окремий файл із відомостями про автора:

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Прізвище _____________________________

Ім’я __________________________________

По батькові __________________________

Місце роботи _________________________

Посада _______________________________

Науковий ступінь_______________________                                               

Вчене звання  _________________________

Контактний телефон  ___________________

Поштова адреса  _______________________                                                     

   Ел. пошта  _____________________________

Статті та відомості про автора (авторів) надсилайте на електронну адресу slovlit2@gmail.comдо 1 травня 2017 року.

Оргкомітет 

Інтермедіальні виміри літератури фентезі. Збірка матеріалів наукового семінару Центру з Дослідження Літератури Фентезі при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (20 квітня 2016р.) / Ред. Рязанцева Т. М., Канчура Є.О. — Київ, 2016. — 72 с.

Збірка містить матеріали другого семінару ЦДЛФ. Доповіді відображають палітру зацікавлень українських дослідників метажанру фентезі в аспекті інтермедіальності та накреслюють актуальні напрями подальших досліджень у цій сфері. Для літературознавців, студентів-філологів, викладачів історії літератури і компаративістики, для всіх, хто цікавиться проблемами літератури фентезі.

Філологічний факультет

Кафедра зарубіжної літератури та теорії літератури

58012, Чернівці, вул. Коцюбинського, 2,

тел. (0372) 58-48-87

e-mail:

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

В Чернівецькому національному університетіімені Юрія Федьковича

11–12 травня 2017 р. відбудеться XІV Міжнародна літературознавча конференція

Пасіонарність другорядного

Основні тематичні напрями:

1.      Література другого ряду як контекст літературного канону.

2.      „Периферійні” тексти авторського доробку.

3.      Маргінальні епізоди в структурі художньої цілісності.

4.      Функції другорядного персонажа в персоносфері тексту.

5.      Література „після літератури”: другорядність як мотиватор оновлення жанрової системи (наслідування, пародія, пастиш, сіквел, рімейк тощо).

Робочі мови конференції: українська, російська, англійська.

Для участі у роботі конференції просимо надсилати заявки на Інтернет-адресу кафедри до 1 березня2017 року.

Формат заявки:

Прізвище, ім’я, по батькові.

Науковий ступінь, вчене звання, посада, місце роботи.

Контактна електронна адреса та телефон.

Тема доповіді з вказівкою на орієнтовну рубрику.

Реферат доповіді (від 4000 до 5000 друкованих знаків із пробілами).

Про включення доповіді у програму конференції учасники будуть повідомлені до 15 березня.

Організаційний внесок 500 грн. сплачується після отримання повідомлення про прийняття доповіді (включає видання збірника матеріалів конференції „Пасіонарність другорядного”, coffee break, обід, вечерю у заміському ландшафті).

Проїзд та проживання – за рахунок делегуючої організації.

Статті за матеріалами конференції, оформлені відповідно до вимог наукового журналу „Питання літературознавства” (див.: http://pytlit.chnu.edu.ua) – фахового видання, затвердженого ВАК та індексованого в Index Copernicus, прийматимуться до розгляду під час реєстрації.

Науковий координатор конференц-проекту

проф. ЧЕРВІНСЬКА О. В.

Відповідальний секретар оргкомітету

к. філол. н. ДЗИК Р. А.

Горбачевська І. І.

(Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича)

ВИТОКИ ЛІТЕРАТУРИ ФЕНТЕЗІ: АРТУРІАНА

У статті розглядається історія становлення сюжетів про короля Артура (Артуріана) від протосюжету (Гальфрід Монмутський) до сюжету-зразка (Томас Мелорі) та сюжету-посередника (Марк Твен), який є першою продуктивною трансформацією традиційного сюжету. У зв’язку з  Артуром  виділяється мотив повернення короля та мотив зв’язку короля із землею. Визначено ключові моменти сюжету, що зберігають його впізнаваність у процесі подальшої трансформації.

Ключові слова:Артуріана, традиційний сюжет, протосюжет, сюжет-зразок, сюжет-посередник,мотив повернення короля.

Тихомирова О. В.

(Київський національний лінгвістичний університет)

МОТИВ ПОШУКУ СВЯТОГО ГРААЛЯ

ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЛІТЕРАТУРИ ФЕНТЕЗІ

Мотив пошуків святого Грааля, тісно пов'язаний з циклом легенд про короля Артура, виник у середньовічних лицарських романах і перетворився на один з найвпливовіших традиційних сюжетів світової літератури. Ґенезу образу Грааля пов’язують з чарівними артефактами кельтської міфології, християнськими реліквіями і ритуалами (зокрема, з обрядом євхаристії), а також зі стародавніми язичницькими ритуалам плодючості. Пошуки Грааля, описані у середньовічних текстах, змістовно вплинули на мотив квесту у метажанрі фентезі, який часто оперує артефактами з акцентованими символічністю, знаковістю і спрямованістю на щось сакральне і втрачене у «золоту добу». Стосовно суб’єктів квесту, актуальним для фентезі видається дихотомія зовнішнього та внутрішнього в контексті моральних якостей героїв і перспективи їхньої внутрішньої ініціації. Таємничість образу Грааля, мотив співдружності його охоронців або шукачів розглядаються у світлі езотеричної альтернативи християнству і сприяють виникненню багатьох сюжетів про таємні товариства і заколоти. Розчинення сюжетно-образної спадщини Грааля в літературі фентезі відбувається разом з опрацюванням усього артурівського легендаріуму, міфологемним ядром якого є кельтська міфологія. У сучасних фентезійних світах пошук Грааля може реалізовуватися як в артурівському різновиді (М. З. Бредлі «Тумани Авалону», фільм «Екскалібур» Джона Бурмана тощо), так і поза ним (Майкл Муркок «Пес війни та світовий біль»). У найкращих текстах метажанру мотив пошуку Грааля набуває оригінального звучання за рахунок унаочнення фантастичного світу, який створює умови для реконтекстуалізації символічного навантаження квесту і творчої трансформації його суб'єктів та об'єктів.

Москвітіна Д. А., Малафай Ю.

(Класичний приватний університет, м. Запоріжжя)

В. ШЕКСПІР І ЛІТЕРАТУРА ФЕНТЕЗІ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ

Останнім часом, коли йдеться про місце творчості та постаті Великого Барда у світовому літературному процесі, гарним тоном вважається цитування безперечно слушної ідеї Гарольда Блума про центральну позицію видатного англійця у світовому літературному каноні. Цю ж саму ідею, тільки у більш «фентезійній» формі актуалізувала й сучасна письменниця Фей Велдон, котра описує фантастичне «місто Уяви», в центрі якого височіє велична «фортеця Шекспір»: «Ви бачите її звідусіль. Її вершина ховається у хмарах, сягає зоряного неба, піднімаючись над усім іншим».

«Фортеця Шекспір», звісно, нанесена й на мапу практично будь-якого з фентезійних світів – від Середзем’я і Земномор’я до Дискосвіту і Вестеросу. Втім, літературознавці прикрим чином ігнорують роль і місце англійського драматурга у формуванні фентезі як літературної традиції. Саме тому бачиться доцільним започаткування окремого напрямку досліджень, який буде фокусуватися на кореляції творчого доробку письменників, які безпосереднім чином із фентезі не пов’язані, але чия творчість тією чи іншою мірою вплинула на його формування. І першим у галереї таких літераторів має стати, звичайно ж, Вільям Шекспір.

Діалог Великого Барда з літературою фентезі відбувається досить незвично. З одного боку, поетичний світ Шекспіра, так само, як і фентезійні універсуми, глибоко вкорінений у фольклорній традиції. Водночас і сам шекспірівський канон є одним із найпродуктивніших літературних джерел для творів фентезі. Втім, можливим є і діалог у зворотному напрямку: незрідка співвіднесення того чи іншого шекспірівського твору з його фентезійною літературною проекцією спроможне відкрити нові смислові грані у першоджерелі.

         Результатом такого діалогу для літератури фентезі стало збагачення її шекспірівським субстратом як на поверхневих (елементи інтертекстуальності, наративні стратегії, техніки сюжетотворення, по етологічні ознаки тощо), так і на глибинних (трансформація мотивів і образів, стратегії словотворчості та ін.) текстових рівнях.

         Окремий дослідницький інтерес становить специфіка та функції використання протофентезійних елементів у творах Великого Барда. Виступаючи, з одного боку, каталізаторами дії у трагедіях (приміром, привиди у «Гамлеті» та «Макбеті»), потойбічні істоти необхідні були драматургові ще й для заохочення уваги глядачів єлизаветинського театру.

  Взаємодія Шекспірового доробку із фентезійною літературою, наступне перепрочитання і переосмислення творів Великого Барда призводить до продуктивного процесу популяризації драм В. Шекспіра. Крім того, ця взаємодія інспірує й креативний процес – власну інтерпретацію у вигляді шекспірівсько-фентезійного фанфікшена (синтез сюжетів/персонажів Великого Барда та відомих фентезійних творів) та фентезійних травестій Шекспірових творів (огортання шекспірівського канону в оболонку фентезійного світу). Цікаво, що подібний фанфікшн публікується у відомих видавництвах і має комерційний успіх.

Іншим важливим наслідком взаємодії із драматургією Великого Барда є вплив стереотипів літератури фентезі на подальші інтермедіальні проекції творів драматурга. Так, приміром, сучасні уявлення про відьом значною мірою відрізняється від тих, що панували в часи Шекспіра: тоді їх уявляли потворними старими жінками, що несуть лише зло, сьогодні ж, під впливом сучасної літератури фентезі, ці персонажі часто набувають навіть не нейтральних, а позитивних конотацій.

Назаренко М. Й.

(Київський національний університет ім. Тараса Шевченка)

 ШЕКСПІРІВСЬКІ ФЕЙРІ: ТРАНСФОРМАЦІЯ ФОЛЬКЛОРУ,

ВПЛИВ НА ТРАДИЦІЮ

У доповіді розглянуто своєрідність «чарівного племені» у творчості Шекспіра, передовсім у комедії «Сон літньої ночі», а також у «Ромео і Джульєтті», «Віндзорських жартівницях» тощо. Показано, що образна система «Сну...» вибудовується на перетині кількох традицій: власне фольклорної, літературної (тією мірою, якою вона узгоджувалась із фольклором) та ідеологічної (вписування фейричного фольклору в античну традицію та політичні проекти). Прикметно, що конфлікт Оберона й Титанії не має прямих паралелей ані в британському фольклорі, ані в літературі. В подальшій культурній традиції саме шекспірівські фейрі з’являються як «справжні», але зберігається і пам’ять про їх авторське, а не безпосередньо-фольклорне походження.

Філоненко О. Г.

(Чорноморський державний університет ім. Петра Могили, м. Миколаїв)

РЕНЕСАНСНА МАГІЯ ТА ЛІТЕРАТУРА ФЕНТЕЗІ:

МАГІЧНІ МОДУСИ, КОДИ ТА ОБРАЗИ

Західноєвропейські уявлення про магію сформувалися у період Відродження/Бароко, що знайшло відображення у тогочасній літературі з остаточним формуванням певних модусів магічного та ізоморфних їм магічних кодів: Faërie — магія чарівних істот; Magic– людська магія (позитивний варіант – Magicproper, негативний – Sorcery); переважно жіноча низька магія Witchcraft; та осміяння магії – Mockery. У модусі Magic в англійській літературі створено дві історії – про благородного мага Просперо та чорнокнижника доктора Фауста, що стають архетиповими для подальшого розвитку літератури.

Рязанцева Т. М. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України), Канчура Є. О. (Любарська гімназія № 1)

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ СВІТОВІДЧУТТЯ І СТИЛІСТИКИ БАРОКО

ТА ЇХНІ ВІДЛУННЯ У ФЕНТЕЗІ ДОБИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ

 У доповіді розглянуто комплекс світоглядних і стилістичних особливостей культури Бароко, чиї відлуння можна простежити в літературі фентезі доби постмодернізму. Автори пояснюють такі перегуки подібністю історичних і соціальних умов XVII і ХХ-ХХІ ст. (ситуація «перелому епох») та наголошують, що феномен необароко у постмодерній фентезійній прозі передбачає не механічне копіювання певних світоглядних, наративних моделей, стилістичних засобів, а їх творче засвоєння й переосмислення, яке запевняє вихід на новий рівень. Серед ключових факторів концепцій людини і світу в XVII і ХХ-ХХІ ст., автори особливо наголошують динамічність, хаографічне осмислення світобудови, наполегливі пошуки істинної природи людини й адекватних мовних засобів вираження у літературі.

Яремчук В. В., Мельник Д. М.

(Львівський національний університет ім. Івана Франка)

ВПЛИВ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО РОМАНТИЗМУ

НА ТВОРЧІСТЬ «ІНКЛІНГІВ»

 Естетичні та філософські засади класичного західноєвропейського романтизму, а пізніше й неоромантизму, стали якщо не ключовим, то одним із найважливіших витоків літератури фентезі. Варто передусім звернути увагу на ранній німецький романтизм, не лише тому, що він заклав основи для розвитку цього напряму літератури, а й тому, що окрім естетичних та поетикальних засад сформулював важливу світоглядну позицію. Ранній романтизм передусім філософськи зорієнтований напрям, в якому творчий суб’єкт займає центральну позицію, а відтак митець мислиться як вища сутність, здатна до перетворення та творення світу, що стає одним із сюжето- та смислотворчих принципів т. зв. «елітарного фентезі».

Серед важливих здобутків романтизму (як німецького, так і англійського) слід відзначити відродження інтересу до міфу та особливе трактування міфології, яку розглядають як досконале підгрунтя оновлення світу через художню творчість. Міф стає не лише основою поетичної творчості, а й засобом метафоризації світу. Література фентезі, після циклу реміфологізації в межах модернізму, знову повертається до відродження і співтворення міфологій (авторських). Ще одним дуже важливим романтичним поштовхом до творення фентезійних світів, на нашу думку, було моделювання історії в художньому тексті, використання лінгвістичного аналізу, мовної гри для творення нових художніх моделей світу, що, завдяки здобуткам «Інклінгів» у першій половині XX ст., стало основою для різноманітних фентезійних світів у літературі другої половини XX– початку XXI ст.

Криницька Н. І.

(Полтавський державний педагогічний інститут ім. В. Г. Короленка)

 ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТРАДИЦІЇ ФЕНТЕЗІ

В АМЕРИКАНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Ірраціональна традиція фентезі, орієнтовна на минуле, більш наближена до британської національної свідомості, ніж до американської. Американці – нація вельми прагматична та раціональна, яка, за словами Урсули Ле Гуїн, «не вірить у драконів», – протягом десятиліть віддавали перевагу науковій фантастиці, орієнтованій переважно на майбутнє. Проте, з іншого боку, в останні роки, у зв’язку із загальною кризою наукоцентризму, можна говорити про зміну парадигми у свідомості американських любителів фантастики, які дедалі більше шукають притулку від сучасної реальності у ностальгічній літературі фентезі.

Розвиток фентезі у США ґрунтується переважно на європейській традиції (фольклор, героїчний епос, християнство, історія, передусім антична та середньовічна, героїчний та/або любовний роман (romance), доробок Вільяма Шекспіра, літературна казка, творчість кращих авторів фентезі, насамперед Дж. Р. Р. Толкіна), проте має і свої унікальні риси.

Фентезі у США розвивається в умовах високої напруги між полюсами протилежних зарядів, притаманними американській культурі: романтизмом і прагматизмом; сильною біблійною традицією, з якою пов’язані ідеалізм та символічне мислення, і раціональністю та атеїзмом; пануванням «білої» європейської традиції і мультикультурністю; патріархальністю і фемінізмом; любов’ю до дикої природи і прихильністю до наукового прогресу; серйозністю і іронією тощо.

Пуританство, раціоналізм та трансценденталізм, своєю чергою, розвивали чи, навпаки, знецінювали величезний комплекс міфів і легенд про потойбічне, успадкованих американцями від європейців.

Розвинений фольклор американських індіанців й афроамериканців збагачує національну фентезійну традицію, особливо в останні десятиліття. «Біла» Америка породила і власний комплекс легенд, з-поміж яких Річард Дорсон виділяє 1) колоніальний період, коли домінували релігійні переконання; 2) період початку формування нації, коли локальні демократичні герої набували епічних рис; 3) період закінчення формування нації, коли бізнес і професіоналізм виходять на перший план; 4) сучасний період, для якого характерні наркокультура та контркультурний протест.

Великі американські романтики: Вашингтон Ірвінг, Едгар По, Натаніель Готорн, Герман Мелвілл віддали данину дивному та фантастичному у своїх творах, і саме завдяки їм американська література заявила про себе світу в ті часи як здатна відірватися від суто соціального контексту, шукаючи відповіді на глибинні онтологічні питання за допомогою фантастичної умовності.

На думку літературознавця Брайана Аттебері, першим твором фентезі в літературі США стала повість Френка Баума «Дивовижний чарівник Країни Оз» (1900), яка істотно вплинула і на європейську традицію.

Другим найбільш значущим американським автором фентезі, який здійснив величезний внесок у національну літературу та розширив можливості світового фентезі, стала Урсула Ле Гуїн, основними засадами творчості якої є культурна антропологія, юнгіанський психоаналіз, європейська й північноамериканська міфологія, фемінізм і даоська філософія.

12 грудня 2016 на засіданні спеціалізованої вченої ради  Д 26.178.01  в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України захищатимуться такі дисертації:

Докторська дисертація ТРОФИМУКА Мирослава Степановича на тему "ЛАТИНОМОВНА ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНИ XV–XIX СТ.: ЖАНРИ, МОТИВИ, ІДЕЇ" (спеціальність 10.01.01 – українська література)

Читати монографію

Читати автореферат

Офіційні опоненти: 

доктор філологічних наук, професор КОРПАНЮК Микола Павлович, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», професор кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання імені М. Максимовича;

Читати відгук

- доктор філологічних наук ПЕЛЕШЕНКО Юрій Володимирович, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник відділу історії української літератури;

Читати відгук

- доктор філологічних наук, професор ПОПЛАВСЬКА Наталія Миколаївна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри журналістики.

Читати відгук

Кандидатська дисертація КОЛЕСНИК Алли Валеріївни на тему "ЄВРЕЙСЬКА ТЕМАТИКА В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ ІВАНА ФРАНКА" (спеціальність 10.01.01 – українська література).

Читати дисертацію

Читати автореферат

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України ГУНДОРОВА Тамара Іванівна, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, завідувач відділу теорії літератури і компаративістики;

Читати відгук

кандидат філологічних наук БОГАТИРЬОВА Катерина Василівна, Київський національний торговельно-економічний університет,доцент кафедри іноземної філології та перекладу.

Читати відгук

13 грудня

докторська дисертація ДУРКАЛЕВИЧ Вікторії Володимирівни на тему "МОДЕЛЮВАННЯ НАРАТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОГО МІФУ У ТВОРАХ ІВАНА ФРАНКА, АНДЖЕЯ ХЦЮКА І БРУНО ШУЛЬЦА" (спеціальність 10.01.06 – теорія літератури; 10.01.05 – порівняльне літературознавство).

Читати дисертацію

Читати автореферат

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент ГАЛЕТА Олена Ігорівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства; 

Читати відгук                            

доктор філологічних наук, професор МЕЙЗЕРСЬКА Тетяна Северинівна, Київський національний лінгвістичний університет, професор кафедри теорії та історії світової літератури імені професора В.І. Фесенко;

Читати відгук

доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України НАХЛІК Євген Казимирович, Інститут Івана Франка НАН України, директор.

Читати відгук

 Кандидатська дисертація ВАСИЛЕНКА Вадима Сергійовича на тему "МОДИФІКАЦІЯ ТРАВМИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕМІГРАЦІЙНІЙ ПРОЗІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ" (спеціальність 10.01.01 – українська література).

Читати дисертацію

Читати автореферат

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор ГНАТЮК Мирослава Михайлівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії літератури, компаративістики та літературної творчості;

Читати відгук

кандидат філологічних наук, доцент СКОРИНА Людмила Вікторівна, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри української літератури і компаративістики.

Читати відгук

17 листопада 2016 року в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відбувся ІІІ тематичний семінар ЦДЛФ, присвячений витокам літератури фентезі. У роботі семінару взяли участь науковці з Києва (Інститут літератури НАНУ, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київський національний лінгвістичний університет, Києво-Могилянська академія), Миколаєва (Чорноморський державний університет ім. Петра Могили), Чернівців (Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича), Запоріжжя (Класичний приватний університет, Український міжуніверситетський науково-дослідницький шекспірівський центр), Львова (Львівський національний університет ім. Івана Франка), Полтави (Полтавський державний педагогічний інститут ім. В. Г. Короленка, заочно), та Любара (Любарська гімназія № 1). Серед гостей заходу були також культурологи, викладачі зарубіжної літератури, аспіранти й докторанти, чиї дослідження пов’язані з проблематикою фентезі.

Доповідачі зверталися до мотивів Артурівського циклу, зокрема до мотиву пошуків святого Грааля (з опертям на кельтську міфологію), аналізували творчість Вільяма Шекспіра, фольклорний світогляд того періоду та магічні коди в культурі Відродження. Були виголошені й доповіді, які представляли відлуння Бароко і Романтизму в літературі ХХ-ХХІ ст. Цікавою знахідкою семінару стала незвичайна, діалогічна, форма кількох виступів, яка дозволила якнайвиразніше продемонструвати коріння певних образів, мотивів, стилістичних нюансів сучасної літератури фентезі та простежити шляхи їхньої трансформації.

Дякуємо всім учасникам та слухачам за творчу і плідну роботу!

За матеріалами семінару готується електронна публікація на сайті Інституту літератури. Візуальні матеріали будуть викладені на сторінці ЦДЛФ у соціальній мережі Фейсбук. Наступний семінар ЦДЛФ запланований на весну 2017 р. Його буде присвячено різноманітним аспектам поезії в літературі фентезі.

Євгенія Канчура

17 листопада 2016 року в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відбувся ІІІ тематичний семінар ЦДЛФ, присвячений витокам літератури фентезі. У роботі семінару взяли участь науковці з Києва (Інститут літератури НАНУ, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київський національний лінгвістичний університет, Києво-Могилянська академія), Миколаєва (Чорноморський державний університет ім. Петра Могили), Чернівців (Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича), Запоріжжя (Класичний приватний університет, Український міжуніверситетський науково-дослідницький шекспірівський центр), Львова (Львівський національний університет ім. Івана Франка), Полтави (Полтавський державний педагогічний інститут ім. В. Г. Короленка, заочно), та Любара (Любарська гімназія № 1). Серед гостей заходу були також культурологи, викладачі зарубіжної літератури, аспіранти й докторанти, чиї дослідження пов’язані з проблематикою фентезі.

Доповідачі зверталися до мотивів Артурівського циклу, зокрема до мотиву пошуків святого Грааля (з опертям на кельтську міфологію), аналізували творчість Вільяма Шекспіра, фольклорний світогляд того періоду та магічні коди в культурі Відродження. Були виголошені й доповіді, які представляли відлуння Бароко і Романтизму в літературі ХХ-ХХІ ст. Цікавою знахідкою семінару стала незвичайна, діалогічна, форма кількох виступів, яка дозволила якнайвиразніше продемонструвати коріння певних образів, мотивів, стилістичних нюансів сучасної літератури фентезі та простежити шляхи їхньої трансформації.

Дякуємо всім учасникам та слухачам за творчу і плідну роботу!

За матеріалами семінару готується електронна публікація на сайті Інституту літератури. Візуальні матеріали будуть викладені на сторінці ЦДЛФ у соціальній мережі Фейсбук. Наступний семінар ЦДЛФ запланований на весну 2017 р. Його буде присвячено різноманітним аспектам поезії в літературі фентезі.

Євгенія Канчура