Інститут літератури

6 вересня 2017 р. о 16.00 в Музеї видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького відбудеться відкриття виставки «“В НАЙМАХ У СУСІДІВ”»: ПОЛЬСЬКОМОВНИЙ ДОРОБОК ІВАНА ФРАНКА». Захід приурочено до 161-х роковин від дня народження Івана Франка та 130-річчя початку його активної співпраці з польською пресою, зокрема із газетою «Kurjer Lwowski» (1887‒1897), на сторінках якої, за підрахунком бібліографа Мирослава Мороза, з’явилось понад три з половиною сотні Франкових статей і заміток. 

На виставці експонуватимуться автографи польськомовних праць і перекладів Івана Франка, раритетні книжкові й журнальні видання його особистої бібліотеки з архіву Інституту літератури ім.Т. Г. Шевченка НАН України, а також унікальні фотоматеріали із фондової колекції Музею. 

Виставка триватиме до 24 вересня 2017 р.

Адреса: Київ, вул. Саксаганського, 93 (музей Михайла Старицького).

Із 7 вересня і до 8 жовтня 2017 р., Музей книги і друкарства України запрошує відвідати виставку "Діла добрих оновляться...", присвячену 125-й річниці від дня народження шевченкознавця Михайла Новицького (1892-1964). 

Як відомо, в історію шевченкознавства Михайло Новицький увійшов насамперед як дослідник-документаліст і текстолог. Він понад сорок років досліджував біографію Шевченка, його літературні та мистецькі твори, а також був редактором і упорядником видань творчої спадщини поета, автором покажчиків та коментарів до них. Репресований 1937. Покарання відбував на Соловецьких островах. Повернувся до наукової роботи у 1946. Реабілітований посмертно.

Виставка побудована на матеріалах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Музею книги і друкарства України, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Музею-архіву ім. Дмитра Антоновича УВАН у США, Національного музею українського народного декоративного мистецтва та приватних колекцій.

На виставці буде представлено близько 100 експонатів: автографи, світлини, документи із слідчої справи Михайла Новицького, праці ученого та видання шевченкіани, здійснені за участю дослідника. З-поміж унікальних експонатів — листи Михайла Новицького до Ієремії Айзенштока, видання творів Шевченка «Щоденні записки. Журнал» (1927), «Листування» (1929), перше видання «Кобзаря» (1931) з ілюстраціями Василя Седляра, рецензія Михайла Новицького на Повне зібрання творів Шевченка у 10 т.
Доповнює експозицію графічна шевченкіана сучасників Михайла Новицького — Івана Їжакевича, Софії Налепінської-Бойчук, Василя Касіяна, Михайла Дерегуса та ін. з колекції Музею книги і друкарства України. 

Презентація виставки 21 вересня о 16.00 год.

Чекаємо Вас за адресою:
вул. Лаврська, 9; корпус 9
(на території Національного Києво-Печерського
історико-культурного заповідника)
Тел.: 280-66-23; 280-52-56; 280-79-76; 095 73 037 98

Виставка працює щодня, крім вівторка, з 10.00 до 17.00 год.

Вхід у день презентації безкоштовний, в інші дні — за квитками музею

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА НАН УКРАЇНИ

НІЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЦЕНТР ГУМАНІТАРНОЇ СПІВПРАЦІ З УКРАЇНСЬКОЮ ДІАСПОРОЮ

 ІІ   КОШЕЛІВЕЦЬКІ ЧИТАННЯ

18          жовтня 2017 року

До 110-річчя від дня народження

ЯРЕШКО ІВАН МАКСИМОВИЧ змінив прізвище на ІВАН КОШЕЛІВЕЦЬ. Визначний історик і теоретик літератури, критик, есеїст, перекладач, організатор літературних сил народився 23 листопада 1907 p. у селі Велика Кошелівка Ніжинського повіту на Чернігівщині. В 1930 p. закінчив Ніжинський інститут народної освіти, вчителював, а І940 р. став аспірантом академічного Інституту літератури в Києві, де працював над дисертацією під керівництвом О. Білецького. В середині 40-х років починається нова, еміґраційна частина біографії Івана Максимовича. Він відповідає за відділ літератури в «Енциклопедії українознавства», яку готує Наукове Товариство ім. Шевченка, редаґує «Українську літературну газету», a в 1961 p. засновує основне літературне видання української діаспори журнал «Сучасність», ставши його довголітнім головним редактором. Водночас він протягом десятків років викладає в Українському Вільному Університеті в Мюнхені. До основних його праць належать «Нариси з теорії літератури» (1954), «Панорама найновішої літератури в УРСР» (1963), «Сучасна література в УPCP» (1964), монографії про M. Скрипника (1972) та О.Довженка ( 1980), мемуарна книжка «Розмови в дорозі до себе» (1985). Огляд «Літературний процес дещо з віддалі» (І99І), «Біографія Жанни д’Арк на тлі її епохи» (1997) і величезна кількість творів меншого формату, але так само своєчасних і влучних статей, відгуків, реплік. Помер І. М. Кошелівець 5 лютого 1999 р. у Мюнхені, де й похований.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВИСТУПІВ:

—   життя і творчість І.М.Кошелівця

—   літературний процес у сучасній Україні і в українській діаспорі

Заявки (назви тем) подати до 20 вересня 2017 року.

Читання відбудуться за адресою:  16602 м. Ніжин, вул. Графська, 2.

Тел. 04631 7-19-59,

096 7166235 Надія Онищенко,

050 576 41 52 Людмила Тарнашинська

Виступи будуть опубліковані (безкоштовно) в журналі Центру гуманітарної співпраці «Наш український дім» в №2 за 2017 рік

ОРГКОМІТЕТ 

У книзі, текст якої структуровано за трьома розділами, розглядаються маловивчені проблеми поетики. Перший розділ присвячено дослідженню еволюційних процесів в українському віршуванні, зокрема у сфері функціонування метричних систем і форм. Окремі розвідки висвітлюють питання пошуку українського віршового еквівалента при перекладі іншомовних поетичних текстів. На прикладі поетичної творчості Тараса Шевченка окреслено основні параметри українського віршового канону середини ХІХ століття.

Другий розділ книги – спроба з’ясувати деякі центральні моменти жанрово-композиційної організації українських поетичних текстів. Поряд зі статтями з фундаментальних проблем поетики (як-от жанри думки, послання в українській літературі), тут вміщено розвідки з питань, пріоритет у постановці яких належить авторці книжки (циклізація у поетичній творчості Шевченка, графіка Шевченкових поетичних текстів та ін.).

У третьому розділі розглянуто питання удосконалення окремих поетичних текстів Т. Шевченка на різних стадіях їхнього опрацювання. Статті: заголовок літературних творів Т. Шевченка, Шевченків «Пророк»: ідейно-художня своєрідність, розвиток задуму і тексту.

Дослідження оперте на широке коло архівних та бібліологічних джерел, на сучасне наукове розуміння природи поетичної творчості. Перша частина праці – власне життєпис, друга й третя присвячені проблемам поетики В. Свідзінського як поета-модерніста, що зберіг водночас глибинний зв’язок із фольклорною та літературною традицією. Суттєве місце у книжці посіли компаративні студії: типологічне співвіднесення художнього досвіду поета з європейським та російським символізмом, з творчістю Б. Лесьмяна, М. Волошина, О. Мандельштама, українських неокласиків тощо.

Перше видання монографії (2006) було відзначене премією імені Василя Стуса.

У запропонованому дослідженні йдеться про різні буттєві рівні поета Т. Шевченка, які визначили постійну «актуальність» його текстів. Харизма Шевченка не піддається остаточному розумінню, тому судження про його твори вимагає виходу за межі звичних науковихк атегорій. Насамперед це стосується аналізу онтичного сюжету його поезій, що пов’язує буття народу з метою існування.

Твочість Т. Шевченка розширює епістемічні межі науки, інтенсифікує проблему наукового пояснення, особливо коли йдеться про глибинну сутність страждання. Особа митця і його творчий акт розглядаються як інтерсеміотичні парадигми метафізики, філософської антропології, теології історії та герменевтики.

Книжка розповідає історію реального телебачення і реаліті-шоу з 1948 року до 2010-х. Також у книжці вміщено науково-популярну розвідку про феномен реаліті-роману – літературне явище, сформоване під впливом реаліті-шоу. Подано інтерв’ю зі стрімерами Майдану і зроблено спробу знайти відповіді на питання: чим для них був стрім, чи відчували вони себе ведучими передачі для мільйонів глядачів?  Питання, які досліджуються: як реаліті-шоу впливають на суспільство, на літературу та мистецтво.

Це спроба зрозуміти, наскільки правдиве твердження: «Реальність – це не те, що відбулося. Це те, що показали».

У монографії проаналізовано художньо-онтологічні моделі – соціальну, національну, індивідуальну, створені Володимиром Винниченком у «Щоденнику» (1911–1951). У дослідженні доведено, що рушійним чинником Винниченкового експериментування була ідея «всебічного визволення». З’ясовано, що специфіка соціальної моделі буття полягає в апробуванні філософії марксизму та створенні концепції «світового громадянства». Логіку створення національної художньо-онтологічної моделі зумовлено домінуванням україноцентричності в мисленні В. Винниченка 1910–1920-х років, а в період останньої еміграції – конкордистського проекту колектократії. Особливість художньої моделі індивідуального буття визначають концепції «чесності з собою» та конкордизму, покликані подолати дисгармонію людського буття.

На матеріалі щоденникових записів розглянуто специфіку художньої репрезентації буттєвих проектів, виявлено засадничі онтологічні категорії та їхнє художнє втілення, досліджено особливості художньо-образного мовомислення В. Винниченка в аналізі проблем буття (філософічність, релятивність, експериментальність, утопічість, парадоксальність, амбівалентність, дискусійність). У монографії з’ясовано контекстуальний зв’язок «Щоденника» із художньою творчістю митця у проекції на онтологічну проблематику, що дало змогу розглянути щоденникові нотатки як творчу лабораторію і «претекст» художньої спадщини письменника.

У монографії осмислюється естетична природа неореалізму, який розглядається як течія модернізму, що актуалізує реалістичний тип творчості. На матеріалі прози літературної групи «Ланка» розкрвається художній світ неореалізму та його техніка. Зокрема, звуженість часопростору, психологізм, затінений наратор, гносеологічний та ідеологічний тип побудови оповіді розглядаються як естетичний вибір неореалізму. На підставі порівняння художніх моделей неореалізму та інших проявів реалістичного типу творчості у ХХ ст. доводиться, що розвиток українського неореалізму було штучно перервано у 1930-х роках і його вплив на вітчизняну літературу лишився значною мірою нереалізованим.